Ізмаїл
Ізмаї́л — місто в Одеській області України, адміністративний центр Ізмаїльського району, колишній центр Ізмаїльської області.
Government administration · Ukraine · 0 followers
Overview
Ізмаї́л — місто в Одеській області України, адміністративний центр Ізмаїльського району, колишній центр Ізмаїльської області. Являє собою окрему Ізмаїльську міську громаду. Відстань до Одеси становить понад 200 км і проходить автошляхом E87, із яким збігається М15.
Interested in working with us in the future?
Follow to see new jobs and posts in your feed.
No news yet.
About
Ізмаї́л — місто в Одеській області України, адміністративний центр Ізмаїльського району, колишній центр Ізмаїльської області. Являє собою окрему Ізмаїльську міську громаду. Відстань до Одеси становить понад 200 км і проходить автошляхом E87, із яким збігається М15.
Kaynak: Wikipedia · CC BY-SA 4.0
Географія
Розташування
Розташований на півдні області, на лівому березі річки Дунай (простягнувся на 13 км уздовж Кілійського гирла), за 80 км від берега Чорного моря. На протилежному березі Дунаю навпроти міста — румунське село Плауру. Протяжність із півночі на південь — 7,3 км, із заходу на схід — 6,2 км. У місті діє управління однойменного прикордонного загону ДПСУ та пункт контролю на кордоні з Румунією Ізмаїл-Плауру.
Ізмаїл лежить на півдні Буджацької рівнини в межах однойменного степового регіону. Середня висота міста над рівнем моря — 28 м, а найменша — 12 м н. р. м. (берег Дунаю). Попри велику кількість природних водойм навколо Ізмаїла основним джерелом водопостачання тут є артезіанські свердловини.
Місто розташоване в східноєвропейському часовому поясі.
Клімат
Ізмаїл розташований у південній зоні помірного клімату: спекотне, посушливе літо та помірно холодна зима. Період активної вегетації тут припадає на період з 15 квітня по 20 жовтня.
Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 22,6 °C (72,7 °F), найхолодніший — січень, із середньою температурою -1,5 °C (29,3 °F).
Назва
Ізмаїл стоїть на місці, де в IV—V сторіччях була грецька колонія Антиофілас.
Дослідники новоісторичного періоду міста — професори Мехмет Тютюнджі та Андрій Красножон — зазначають, що перше «селище на переправі Ісмаїл» зафіксовано в архівних документах 1543 року, невдовзі було зруйноване; друга спроба датована 1560-м, проте його теж зруйновали молдовани.
У місцевому історико-краєзнавчому музеї є точна копія указу султана Османської імперії Мурада ІІІ, що стосувався заснування Ізмаїла, — грамота від 14 листопада 1589 року про надання у власність Мехмеду Хабіші-азі обширних земель у пониззі Дунаю. У документі міститься доручення третьому за ієрархією чиновнику османської Порти — впорядкувати переправу «у місцевості „Ісмаїл Гедічі“ та заснувати поблизу місто й пристань». Протягом кількох років Мехмед Хабіші-ага на виконання волі султана облаштував переправу, а також збудував поряд із нею на пологому березі річки невеличке укріплення, а також пристань, верф і мечеть.
За тодішніми традиціями місто було назване на честь засновника — Мехмедабад. Проте смерть Хабіші-аги 1591 року призвела до того, що пов'язаний з його іменем топонім «Мехмедабад» не прижився — уже на початку XVII століття остаточно закріпилась назва «Ісмаїл».
За словами професора Красножона згадки про існування тут слов'янського поселення під назвою «Сміл» не підкріплені фактами. Хоча такий топонім зустрічається на деяких старовинних мапах (близько 360 року римський картограф Касторій позначив Сміл на своїй карті), але насправді він походить від турецької назви.
Після Бухарестського мирного договору, 26 жовтня 1812 р. Ізмаїл отримав статус міста і назву «Тучков» на честь коменданта фортець Бессарабії генерал-майора Сергія Тучкова. Назву Ізмаїл місту повернули 1856 року.
Історія

Відомий з IX—X століття у складі Київської Русі.
З середини XII століття — під впливом Галицького та Галицько-Волинського князівств.
З кінця XIV сторіччя селище під назвою Сміл — у складі Молдавського князівства.
Наприкінці XV сторіччя Сміл захоплено турками.
З XVI ст. відбувались неодноразові походи козаків, загонів подільських магнатів під Ізмаїл, Очаків. Під час молдовського походу Северина Наливайка один із козацьких загонів здобув Сміл.
Невдовзі турки знову заволоділи селищем і збудували тут фортецю для боротьби проти запорозького війська. Її було названо Ізмаїл.
Найбільш відомим став морський похід у 1609 році козаків Петра Сагайдачного, які здобули Ізмаїл, Кілію, Білгород.
У часи російсько-турецьких воєн Ізмаїл (тоді відомий з такою назвою) був важливою османською фортецею на кордоні Російської та Османської імперій. Однак перший час Росія не мала претензій на Ізмаїл і двічі після виграних нею воєн місто поверталося Османській імперії. Зокрема, під час війни 1768—1774 рр. 5 серпня (26 липня за старим стилем) 1770 року російські війська під командуванням Миколи Репніна взяли фортецю Ізмаїл. Однак після закінчення війни в 1774 році згідно з умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору фортецю було повернуто Османській імперії. 1789 року Репнін знову намагався взяти місто, але штурм закінчився невдачею.
11 (22) грудня 1790 року фортецю штурмом взяв Олександр Суворов під час Російсько-турецької війни 1787—1791 років. Проте 1791 року за Ясським договором, що ознаменував закінчення чергової війни, місто знову повернули Османській імперії.
Третє здобуття російськими військами Ізмаїлу відбулося 1809 під час Російсько-турецької війни 1806—1812 років. До складу Російської імперії ненадовго потрапив у результаті домовленостей Бухарестського мирного договору 1812 року.
Отримавши статус міста, Ізмаїл швидко перетворився на значний морський та річковий порт, населення якого зростало селянами-утікачами, переселенцями з турецьких володінь — болгарами, молдованами, греками. Наприкінці 1820-х років тут оселилося чимало колишніх запорожців, що повернулися з-за Дунаю. Від 1813 року Ізмаїл — повітовий центр Бессарабської області; у 1830—1835 роках — центр Ізмаїльського градоначальства.
Адміністрація

До складу міської ради входять 50 депутатів, котрих раз на 5 років обирають мешканці міста.
З 2010 року в міській раді були представлені 7 політичних сил: Партія регіонів (заборонена), партія «Сильна Україна», Комуністична партія України (заборонена), партія «Руський блок» (заборонена), Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», партія «Фронт Змін», Партія промисловців і підприємців України.
VII скликання депутатів було представлено лише двома партіями: БПП (58,9 %, 28 депутатів) та Опозиційним блоком (15 %, 8 депутатів). Єдиною фракцією в Ізмаїльській міськраді тоді стала Фракція партії "Блок Петра Порошенка «Солідарність».
Після місцевих виборів 2020 року абсолютну більшість у міськраді отримала партія «Слуга народу»: 29 депутатів з-поміж 38, решта місць відійшла ОПЗЖ.
Населення
У 1810—1811 рр. генералом Тучковим при фортеці був заснований посад, населений переважно болгарами. До кінця 1813 року тут налічувалося 6000 жителів, а 1817 року кількість населення зросла до 9000.
1856-го у місті проживало 30,6 тисяч осіб.
У 1892 році у місті мешкало 31171 особа (17461 чоловік і 13710 жінок).
За даними перепису населення 1897-го року населення міста становило 22 295 осіб. З них 8 271 осіб або 37,10 % вказали, що розмовляють українською мовою, 7 797 осіб або 34,97 % — російською, 2 736 осіб або 12,27 % — єврейською, 1 589 осіб або 7,13 % — румунською, 936 осіб або 4,20 % — болгарською, 503 осіб або 2,26 % — грецькою, 463 осіб або 2,07 % — іншою.
У 1918—1930 рр. через безробіття, голод, хвороби та щорічне зростання смертності населення в Ізмаїлі скоротилося до 26 тисяч мешканців станом на 1931 рік. З міста емігрувало до СРСР та інших країн 13 % жителів.
За переписом 1931 року у місті жило 26 123 особи, а за розрахунками 1937 року населення становило вже 26 669 жителів, природний приріст склав 546 осіб, або 2,1 %.
Станом на 1 січня 1941 року 25 823 осіб.
На рубежі 1983—1984 рр. в Ізмаїлі проживало 87 тис. осіб (30 національностей). 1990 року чисельність населення становила 94,1 тис. жителів.
На початку 2000-х у місті налічувалося 84,8 тис. мешканців (перепис 2001 року). Національний склад: росіяни — 43,7 %, українці — 38 %, болгари — 10 % і молдовани — 4,3 %.
У 2012 році населення міста становило 73 тис. мешканців.
Економіка та промисловість

У місті розташований головний офіс Українського Дунайського пароплавства (засноване 1944 року) і морський порт. Ізмаїл — найбільший український порт на Дунаї, який складається із трьох вантажних районів та одного пасажирського.
Також у місті базується державне підприємство водних шляхів «Устьдунайводшлях», котре брало участь у таких державних проєктах, як будівництво глибоководного судноплавного каналу «Дунай — Чорне море», розширенні підхідного каналу Дніпро-Бузького морського торгового порту тощо.
Ізмаїльський судноремонтний завод свою офіційну історію веде з 15 липня 1947 року, хоча судноремонтні майстерні міста були перейменовані лише у 1954 році. 2009 року підприємство було приватизоване і розділене на дві частини: ВАТ "Ізмаїльський річковий порт «ДУНАЙСУДНОСЕРВІС» та ТОВ "Судноремонтне підприємство «ДУНАЙСУДНОСЕРВІС». На сьогодні про діяльність заводу за профілем відомо небагато.
Завод ТОВ «Ізмаїльська виробничо-комерційна фірма Істр» виробляє оцинкований посуд, металічні вироби будівельного призначення та інші товари народного споживання з 1955 року.
З 1964 році у місті працює целюлозно-картонний комбінат.
Ізмаїльський олійноекстракційний завод, що використовував цехи колишнього гіганта оборонної промисловості — заводу «Еталон» s спеціалізувався на переробці олійних культур, а також гуртової торгівлі продуктами такої переробки, працював упродовж 2003—2017 років.
Окрім цього, наявна харчова промисловість.
Навесні 2022 року міська рада виділила місце для нового зерноперевалочного комплексу компанії «Нібулон», який запрацював у вересні того ж року, у планах розширення можливостей філії.
Міжнародна співпраця
У 1996 році був підписаний договір про співпрацю та взаємодію між містами Добрич та Ізмаїл. У 2001 році договір був продовжений.
31 серпня 2016 року міськрада підтримала вступ до Асоціації транскордонної співпраці «Єврорегіон „Нижній Дунай“». Повноцінне членство заплановане на 2017-й.
Транспорт

Географічне розташування між гирлами Дунаю, Дністра та Чорним морем усього регіону в цілому та міста зокрема сильно ускладнює транспортну комунікацію з рештою країни.
Залізничний
Станція зараз є кінцевим пунктом 90-кілометрової неелектрифікованої залізничної гілки Арциз — Ізмаїл, що перебуває у підпорядкуванні Одеської залізниці. У місті розташована залізнична станція, діє зал очікування та каса у вокзалі.
Призначено пасажирський потяг з Києва (щоденно).
У листопаді 2021 року відновлено курсування окремого дизель-потяга до Одеси. 2022-го не курсував з міркувань безпеки у період з 2 по 9 березня, а 26-28 квітня та з 17 травня — через пошкодження у результаті обстрілів мосту через Дністровсько-Цареградське гирло.
Повітряний
В місті розташований аеропорт «Ізмаїл», який з 2010 року законсервовано на невизначений термін. У червні 2014 року Одеська обласна рада продовжила консервацію аеропорту ще на чотири роки.
Автомобільний
Дістатися до Одеси та інших міст України безпосередньо суходолом неможливо. Відстань до обласного центру автошляхом E87 через автомобільний міст у Маяках (транзитом через Молдову) становить 239 км, через комбінований міст понад гирлом Дністра у Затоці (зруйнований 2022 року після повномасштабного російського вторгнення), використовуючи Н33 — 260 км.
Автодороги М15 Т 1607 Т 1631 сполучають місто з іншими населеними пунктами півдня області.
Міські перевезення
У місті діють близько 25 маршрутів автобусів і таксі. Є приміське автобусне сполучення. З 19 лютого 2015 року вартість проїзду у маршрутних таксі міста складала 4 гривні, з вересня 2018 року — 7 гривень; у грудні 2021-го зросла до 10, а за півроку — до 15 гривень.
Ізмаїл не має громадського електротранспорту. За радянських часів були плани запустити тролейбусну лінію у випадку, якщо населення міста перевищить 100 тисяч осіб.
Культура

Музеї
У місті є Ізмаїльський військово-історичний музейний комплекс, розташований в центрі міста і відділ музею — Діорама «Штурм фортеці Ізмаїл», що розташований в Малій мечеті на території Фортеці. Музей був закритий на ремонт з 2004 по 2009 рік. Знову відчинений для відвідувачів у 2009 році.
Також є картинна галерея, Палац культури ім. Т. Г. Шевченка, краєзнавчий музей, меморіальний парк-музей «Фортеця». Працює «Спілка художників Ізмаїла».
У будівлі Управління ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» працює музей історії пароплавства і Дунайського судноплавства.
У 2020-х запрацював музей мініатюр, де відвідувачі можуть побачити точні копії історичних споруд міста. Його ініціаторами стали Валерій Пастернак та Віктор Нікітенко, які почали створювати копії втрачених і зруйнованих у різний час будівель міста. Першою мініатюрою музею стала Ізмаїльська фортеця, довкола якої утворилося сучасне місто. Одна з робіт — острів Зміїний з храмом Ахілла, що височів над морем за античних часів. В середньому музей виготовляє 3–4 мініатюри із каменю на рік. Їх виставляють не лише в приміщенні, а й на відкритому повітрі.
Ізмаїльський державний гуманітарний університет
Ізмаїльський технікум механізації та електрифікації сільського господарства
Ізмаїльський військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою
12 загальноосвітніх шкіл та одна вечірня
З 1945 року в місті існує музична школа.
На початку червня 2015 року у місті вперше пройшов Парад вишиванок.
Парки
Загалом на території міста налічується 19 парків та скверів
«Барано́вський ліс» (за містом), створений 2009 року
Парк мініатюр Ізмаїльського меморіального парку «Фортеця»
Гагарінський парк (між Болградським шосе, вулицею Михайлівською та залізничною гілкою у 1-й район порту)
Міський сад (квартал між вулицями Покровською, Адмірала Холостякова, Бендерською та проспектом Незалежності — колишній Комсомольський сквер), приблизна дата створення — 1900 або 1912 рік
Спорт

З 1998 року в місті проводили щорічний Відкритий міжнародний турнір з боксу пам'яті Олександра Суворова, організований Федерацією боксу Одеської області.
У 1994 році створено клуб Шотокан карате-до «S-Campo». Відтоді тут підготовлено 8 майстрів спорту (чорний пояс), 1 майстер спорту міжнародного класу, 29 кандидатів у майстри спорту з карате. Вихованці клубу брали участь у чемпіонатах України, Європи та світу.
Починаючи з 1969 року в місті не було футбольної команди, яка б представляла його у професійних змаганнях. Наразі в Ізмаїлі є лише один аматорський клуб під патронатом міського голови.
Уродженцем міста є воротар Олександр Лавренцов, який станом на 2015 рік працював тренером молодіжної команди одеського «Чорноморця».
Семінар з єдиноборств для бессарабських спортсменів бойових мистецтв у березні 2019 року провела зірка Голлівуду Синтія Ротрок. Заходи проходили в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті. Організатори — Всесвітня Організація Шин Карате, Союз Фуллконтакт Карате України за підтримки громадської організації «Центр розвитку Бессарабії».
У місті є Центральний стадіон Українського дунайського пароплавства.
25-26 жовтня 2024 року в Ізмаїлі проходили матчі 4 туру чоловічої гандбольної Суперліги України.
Охорона здоров'я
16 червня 2016 року в місті сталося масове отруєння через ротавірусну та норовірусну інфекції, а також біологічну кишкову паличку, що потрапили до води внаслідок підтоплення міста під час сильної зливи. Станом на 8:00 24 червня загальна кількість осіб, що звернулися за допомогою до лікувальних закладів досягла 635. 27 червня постраждалих вже було понад 730 осіб.
20 липня 2016 року містяни знову звернулися до лікарень — за словами мера цього разу через отруєння фаст-фудом. Госпіталізовано 50 осіб, серед них 13 дітей. 21 липня число постраждалих збільшилося до 63, відкрито кримінальне впровадження.
Пандемія COVID-19
На час пандемії Дунайська обласна лікарня потрапила до так званої «першої хвилі» опорних лікарняних закладів, що мають госпіталізовувати хворих на коронавірус та осіб із підозрою на COVID-19. 29 серпня 2020 року 87 % її ліжок-місць вже були заповнені.
Станом на 24 серпня 2020 в Ізмаїлі було зафіксовано 122 випадки захворювання на коронавірус: за рівнем епідеміологічної небезпеки місто опинилося у «помаранчевій» зоні ризику, а вже з 31 серпня місто віднесли до «червоної» зони карантину.
Поріднені міста
Розірвані відносини
З 2003 по 2022 роки Ізмаїл був поріднений з російським містом Курськ та московським районом Лефортово, відносини було розірвано 4 травня 2022 року у зв'язку з відкритим вторгненням РФ.
Персоналії, пов'язані з містом
Адабаш Ірина Леонідівна (нар. 12 березня 1953 року) — радянська й українська льотчиця-спортсменка, абсолютна чемпіонка світу з вищого пілотажу.
Азарова Світлана Анатоліївна (нар. 9 січня 1976 року) — український, нідерландський композитор, педагог.
Артур Вейтояну (рум. Arthur Văitoianu; 1864—1956) — генерал румунської армії часів Першої світової війни, політичний діяч. Прем'єр-міністр Румунського королівства восени 1919 року.
Бойченко Микола Романович (1894—1947) — композитор, музикознавець.
Говорова Олена Іванівна (нар. 18 вересня 1973 року) — українська легкоатлетка, бронзовий призер Олімпійських ігор 2000
Грозовська Ольга Романівна (1885—?) — оперна співачка (сопрано).
Гриценко Іван Єфремович (1885—1936) — оперний співак (тенор).
Громов Александру Якович (рум. Alexandru Gromov, 1925—2011) — молдовський письменник-фантаст і журналіст.
Ждаха Амвросій Андрійович (1855—1927) — український ілюстратор і художник. Першим з українських графіків розпочав працю над комплексним оформленням «Кобзаря» Тараса Шевченка.
Запорожан Валерій Миколайович (нар. 2 березня 1947 року) — український медик, академік НАМН України, доктор медичних наук, професор.
Кемула Віктор (пол. Wiktor Kemula; 1902—1985) — польський хімік, академік Польської академії наук.
Земфіра Кондур (нар. 7 серпня 1976 року) — ромська громадська діячка, правозахисниця.
Майнов Руслан (болг. Руслан Мъйнов; нар. 15 листопада 1976 року) — болгарський співак та актор.
Савченко Олександра Яківна (1942—2020) — українська педагогиня, віцепрезидент, академік-засновник Національної академії педагогічних наук України, головний науковий співробітник Науково-дослідного інституту педагогіки.
Химченко Георгій Максимович (1898—?) — радянський і український кінооператор.
Царьов Вадим Юрійович (1949—2019) — російський філософ, історик культури, публіцист, автор радіопрограм і художньо-документальних телефільмів; член Спілки письменників Росії.
Див. також
Ізмаїл — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)
Посилання
Офіційний сайт міста [Архівовано 8 вересня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
Измаил. City [Архівовано 13 грудня 2019 у Wayback Machine.] — інтернет-видання про життя міста, головні новини Ізмаїла
Новини міста [Архівовано 4 грудня 2009 у Wayback Machine.](рос.)
Бізнес-портал Ізмаїла [Архівовано 5 грудня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
Каталог підприємств та фірм Ізмаїла [Архівовано 3 лютого 2011 у Wayback Machine.](рос.)
Ізмаїльский футбольний сайт [Архівовано 29 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
Монастирі та церкви Ізмаїла [Архівовано 15 березня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
Джерела та література
Я. В. Верменич. Ізмаїл [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 423. — ISBN 966-00-0610-1.
Л. І. Долга, Т. С. Репкіна. Ізмаїл [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2026. — ISBN 966-02-2074-X.
Измаил. Имена на все времена: [сб. биогр. очерков] / И. Н. Огнев. — К. : Курьер, 2017. — 163 с. — ISBN 966-97665-1-9.
Тютюнджи М., Красножон А. В. Місто Ізмаїл та його фортифікація (за джерелами XVI-XIX ст.). — Одеса : Чорномор’я, 2019. — 584 с. — ISBN 978-966-555-325-0.
Kaynak: Wikipedia – Ізмаїл · CC BY-SA 4.0
Tarihçe
İsmailiye Kalesi, o zamanlar Licovrissi olarak bilinir, Cenovalı tüccarlar tarafından 12. yüzyılda kurulmuştur. 14. yüzyılda kısa bir dönemliğine Eflak Prenliği'nin bir parçası olmuştur. 1484'te Osmanlı İmparatorluğu tarafından kent fethedilmiştir. Kentin güncel adı İzmail, Osmanlı Sadrazam'ı Ayaşlı İsmail Paşa'nın isminden gelmektedir. 1770'te Rus general Nicholas Repnin tarafından ele geçirilmiş sonra Türklerce kale güçlendirilmiş ancak 1787-1792 Osmanlı-Rus Savaşı sırasında Rus Ordusu komutanı Alexander Suvorov tarafından saldırıya uğramış, Türkler kalenin terk edilmemesi emrine sadık kalarak Rusların ültimatomunu reddetmiş ancak kaleyi koruyamamışlardır. Kalenin ele geçirilmesi Rusya'nın gayriresmi ilk ulusal marşı olan Grom pobedy, razdavaysya!'da dile getirilmiştir.
"Saldırı evden eve, odadan odaya bastırıldıktan ve şehirdeki hemen hemen her Müslüman erkek, kadın ve çocuk üç gün süren kontrolsüz katliamda öldürüldükten sonra, 40.000 Türk ölü, birkaç yüz de esir, Suvorov, 1791'de İzmail'in ele geçirildiğini bir şiir beyitiyle Çariçe Katerina'ya duyurdu. Tüm açıksözlülüğü ile, Suvorov daha sonra bir İngiliz gezgine, katliam bittiğinde çadırına geri dönüp ağladığını söyledi."
Savaştan sonra İsmailiye Osmanlı'ya geri devredilmiş ancak 14 Eylül 1809'da Ruslar kenti üçüncü kez ele geçirmiştir. 1812'de Bükreş Antlaşması ile kent Besarabya ile birlikte Rusya kontrolüne girmiştir. Ruslar kentte birçok kilise inşa etmiştir.
İsmailiye'nin en eski binası Aziz Eski Türk Camisi'dir. 15. veya 16. yüzyılda yapılmış, 1810'da kiliseye çevrilmiş ve günümüzde 1790 İzmail Saldırısı Müzesi'ne ev sahipliği yapmaktadır.
Rusya Kırım Savaşı'nı kaybettikten sonra Boğdan Prensliği'ne geçmiştir. 1877-1878'deki 93 Harbi'nden sonra Rusya kenti tekrar ele geçirmiştir. 1917'de Rus Çarlığı'nın çökmesiyle Romanya ordusu 22 Ocak 1918'de kente girmiştir. 1940 yılında, İkinci Dünya Savaşı sırasında Sovyet Ordusu tarafından işgal edilmiş ve Ukrayna SSC'ye bağlanmıştır. 1941-1944 arasında bölge Barbarossa Harekatı'na katılan Romanya tarafından ele geçirilmiştir. Barbarossa'nın başarısız olmasıyla kent Sovyetler'de kalmış ve bu dönemde birçok Rus ve Ukraynalı kente yerleştirilmiştir. 1991'den beridir de Kent Ukrayna'nın bir parçasıdır.
Demografi
1920'den önce kent nüfusu tahmini 37.000'dir. Bu dönemde aşağı yukarı kentin 11.000'i Yahudi, 8.000'i Rumen ve 6.000'i Almandı. Kentin diğer etnik grupları Ruslar, Türkler, Bulgarlar, Slav Kazaklardı.
Kentin Rusların kontrolüne geçmesiyle birçok Türk zaman içinde Osmanlı topraklarına göç ettirilmiştir.
Kaynak: Wikipedia – İzmail · CC BY-SA 4.0
History
![The 1790 siege of Izmail;by Samuil Schiflar [ru].](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b4/Taking_of_Izmail.jpg/500px-Taking_of_Izmail.jpg)
The fortress of Izmail, then known as Licovrissi, was built by Genoese merchants in the 12th century. It belonged for a short period of time to Wallachia (14th century) – as the territory north of the Danube was one of the possessions of the Basarabs (later the land being named after them, Bessarabia). The town was first mentioned with the name Ismailiye, derived from the name of the Ottoman grand vizier Ayaşlı Ismail Pasha. The city was founded by a decree of Sultan Murad III, with a deed where he made the land around the crossing point, property of Habeshi Mehmed Agha which was the head of his harem. The city that Mehmed Agha founded was called after him Mehmedabad and in its significance it was even compared to Baghdad - although the scale, of course, is not the same.
From the end of the 14th century, Izmail was under the rule of Moldavia. In 1484, the Ottoman state conquered the territory, which became from that moment an Ottoman protectorate (under direct rule from 1538). Since the early 16th century it was the main Ottoman fortress in the Budjak region. In 1569 Sultan Selim II settled Izmail with his Nogai subjects, originally from the North Caucasus. In 1609 the fortress was destroyed by Cossacks.
After Russian general Nicholas Repnin took the fortress of Izmail in 1770, it was heavily refortified by the Turks, so as never to be captured again. The Sultan boasted that the fortress was impregnable, but during the Russo-Turkish War of 1787–1792 the Russian Army commander Alexander Suvorov successfully stormed it on 22 December 1790. Ottoman forces inside the fortress had the orders to stand their ground to the end, haughtily declining the Russian ultimatum. The defeat was seen as a catastrophe in the Ottoman Empire, while in Russia it was glorified in the country's first national anthem, Let the thunder of victory sound!.
Geography

Location
The city is located in the Danube Delta on the left-bank of its Chilia branch. On the opposite side of the river belongs to Romania. The city is surrounded by several lakes among which are Yalpuh, Kuhurluy, Kotlabuh and many smaller ones.
The city is located in area known as the Budjak steppe which is a southern portion of Bessarabia. The opposite bank of Danube elevates as the Tulcea Hills. The distance to the Black Sea is 80 kilometers.
Climate
Under the Köppen climate classification, Izmail falls within either a hot-summer humid continental climate (Dfa) if the 0 °C (32 °F) isotherm is used or a humid subtropical climate (Cfa) if the −3 °C (27 °F) isotherm is used. Izmail experiences four distinct seasons and generous precipitation year-round, typical for the inland South. Summers are hot and humid, with temperatures somewhat moderated by the city's elevation. Winters are cool but variable, with an average of 48 freezing days per year.
Demographics

Before 1920, the population of Izmail was estimated at 37,000. During that time, approximately 11,000 of the population were Jewish, 8,000 Romanians and 6,000 Germans. Additional members of the population were Russians, Bulgarians, Turks and Cossacks.
The city of Izmail, the largest city of Ukrainian southern Bessarabia, which was also the same as the Izmail urban hromada, had 85,098 inhabitants in 2001, including 32,500 who identified themselves as ethnic Ukrainians (38.2%), 37,166 as ethnic Russians (43.67%), 8,609 as Bulgarians (10.1%), 3,670 as Moldovans (4.31%), 788 as Gagauz (2.42%) and 31 as Romanians (0.04%). In 2001, the population of the city of Izmail included 15,353 Ukrainian-speakers (18.04%), 1,554 Romanian speakers (1.83%), including 1,538 self-identified Romanian-speakers (1.81%) and 16 self-identified Romanian-speakers (0.02%), 3,898 Bulgarian-speakers (4.58%), 63,180 Russian-speakers (74.24%), and 327 Gagauz-speakers (0.38%). Most ethnic Moldovans, Ukrainians, Bulgarians and Gagauz in the city were Russian-speakers in 2001. Izmail Raion, in its boundaries at that time, and excluding the city of Izmail, had 54,692 inhabitants in 2001, including 15,798 who identified themselves as ethnic Ukrainians (28.89%), 15,083 as Moldovans (27.58%), 14,072 as Bulgarians (25.73%), 8,870 as Russians (16.22%), 230 as Gagauz (0.42%) and 34 as Romanians (0.06%). Izmail Raion, within its boundaries at that time, had 54,692 inhabitants in 2001, including 26.34% Ukrainian-speakers, 26.21% Romanian-speakers, 21.56% Russian-speakers, 24.88% Bulgarian-speaking and 0.26% Gagauz-speaking. The population also consists of many other nationalities: Greeks, Jews, Armenians, etc. - 75 nationalities in total.
Economy
Izmail is an important port, as well as a centre of ship repairment and canned foods production.
Kaynak: Wikipedia – Izmail · CC BY-SA 4.0
