Луганськ
Луга́нськ — місто на сході України, обласний центр Луганської області, адміністративний центр номінально утворених Луганської міської громади та Луганського району.
Government administration · Ukraine · 0 followers
Overview
Луга́нськ — місто на сході України, обласний центр Луганської області, адміністративний центр номінально утворених Луганської міської громади та Луганського району. Найсхідніший обласний центр України. Розташований у середньому Подінців'ї, у місці злиття річок Лугань та Вільхівки. За чисельністю населення Луганськ посідає 11-те місце серед міст України. Разом з прилеглими районами області місто формує 500-тисячну агломерацію.
Interested in working with us in the future?
Follow to see new jobs and posts in your feed.
No news yet.
About
Луга́нськ — місто на сході України, обласний центр Луганської області, адміністративний центр номінально утворених Луганської міської громади та Луганського району. Найсхідніший обласний центр України. Розташований у середньому Подінців'ї, у місці злиття річок Лугань та Вільхівки. За чисельністю населення Луганськ посідає 11-те місце серед міст України. Разом з прилеглими районами області місто формує 500-тисячну агломерацію.
Kaynak: Wikipedia · CC BY-SA 4.0
Географія
Луганськ розташований в місці злиття річки Вільхівки з Луганкою (48°34′15.18″ пн. ш. 39°16′29.14″ сх. д.) по правий бік від річки Сіверський Донець.
Місто займає територію в 25,5 тис. га, зокрема житлові квартали і мікрорайони — 3,9 тис. га. Найзаселеніші терени міста — між 48°30' та 48°40' пн. ш., 39°10' та 39°25' сх. д.
Підсоння
Клімат — помірно континентальний. Літо спекотне, середня температура липня від 21,8 °C до 23,1 °C; зима холодна, середня температура січня від −6 до −8 °C. Опадів за рік — 400—500 мм.
На луганській метеостанції зафіксована найхолодніша та найспекотніша температура повітря в Україні: +42,0°С (12 серпня 2010) та -41,9°С (8 січня 1935 року).
Флора
На території Луганської міської ради зростають рослини, занесені до Червоної книги України:
астрагал (Astragalus cretophilus), Мала Вергунка, Суча Балка на Гострій Могилі;
бурачок голоногий (Alyssum gymnopodum), річкою Луганню;
волошка первинногерберова (Centaurea protogerberi), Червоний Яр;
гісоп крейдяний (Hyssopus cretaceus), Олександрівськ;
дрік донський (Genista tanaitica), Червоний Яр;
рястка Буше (Ornithogalum boucheanum), Червоний Яр.
Етимологія

Офіційна назва міста — Луга́нськ [ɫʊˈɦɑɲsʲk]. Назва Луганське [ɫʊˈɦɑɲsʲke] походить від назви річки Лугань, далі від слова луг (річка має широку лугову заплаву). За іншою інтерпретацією, гідронім має тюркське походження, про що свідчить стара назва річки Луган (Лаган).
Якщо брати за відлік історії міста дозвіл на закладення заводу 1795 року, то першу назву — Луганський Завод, селищу надано 1797 року, вона проіснувала до 1882 року, коли було об'єднано Кам'яний Брід та Луганський Завод в єдине місто Луганське. Варто зазначити, що до Української революції українська мова не мала у Російській імперії жодного офіційного статусу, а отже й назви міст затверджували російською, натомість українська мова існувала в народному вжитку. Відповідно, і наведені вище назви українською можуть бути лише довільні. Перший загальноукраїнський правопис містив окремий пункт щодо географічних назв на зразок Луганського.
У 1933 році за новим правописом назва міста Луганське змінилася на Луганськ. Проте деякі джерела, зокрема діаспорні, і далі писали стару назву, серед них Енциклопедія українознавства. Стару назву можна деколи помітити й досі[джерело?].
У 1935 році місто перейменовано на Ворошиловград, на честь радянського військового й політичного діяча, чия діяльність була пов'язана і з Луганськом. За німецької окупації під час Другої світової війни, що тривала в місті менше року, були спроби повернення історичної назви міста.
У 1958 році місто знову перейменовано в Луганськ, причиною стало прийняття постанови про те, що населені пункти не можна називати на честь живих людей. Та вже у 1970 році, після смерті Климента Ворошилова місто знову отримало назву Ворошиловград. За часів перебудови, у 1990 році відновлена попередня назва Луганськ.
Історія

Козацька доба
За часів Запорозької Січі на території міста існували козацькі зимівники, що згодом перетворилися на селища. Зимівники належали до Кальміуської паланки Війська Запорозького низового.
Зимівник козака Вергуна на річці Лугані — сучасне селище Вергунка Жовтневого району
Маєтність Веселенька біля місця впадіння до Донця річки Лугані — селище Веселеньке Жовтневого району
Червоний Яр на Донці — селище Червоний Яр Жовтневого району
Кам'яний Брід — у межах сучасного Кам'янобрідського району
На противагу кримським татарам та запорозьким козакам землі на схід від Бахмуту відторгаються царським урядом під військові поселення для вихідців із Балкан на чолі з Шевичем та Райком Депрерадовичем — Слов'яносербію, серед шанців якої і Кам'яний Брід, і Вергунка. 1775 року відбувається ліквідація Запорозької Січі, що передало ці землі під повний контроль державний інституцій Російської імперії.
Російська імперія
Історія Луганського заводу' тісно пов'язана з розвитком металургійної та кам'яновугільної промисловості України. 14 листопада 1795 року, за ініціативи командувача Чорноморським флотом адмірала Миколи Мордвинова, було підписано наказ про закладення державного ливарно-гарматного заводу біля річки Лугань (до того це була територія Луганського пікінерського полку, ще раніше — Слов'яно-Сербії — прикордонної зони між Запорожжям та Областю Війська Донського).
Вибір конкретного місця для будівництва та саме будівництво були доручені шотландському підприємцю Карлу Гаскойну. Завод (названий спочатку Катеринославським, а 1797 — Луганським) заклали поруч із селищем Кам'яний Брід. На новобудову запросили майстрів з Великої Британії, а також прибувших кваліфікованих робітників (разом з їхніми родинами, всього 575 осіб) з Олонецьких і Липецьких заводів Російської імперії. Для допоміжних робіт до заводу приписали селян ближніх державних сіл: Фащівки, Оріхового, Петропавлового і Городища. На будівництво (в цілому воно продовжувалося майже 10 років) залучали військовослужбовців та засланих.
Населення

Населення Луганської міської ради станом на 1 січня 2014 року становило 463 287 осіб, зокрема в місті Луганськ — 424 113 осіб, підпорядкованих міській раді селищі Катеринівка — 16 948 тис., м. Щастя — 12 629, м. Олександрівськ — 6 596 осіб. На початку 2014 року за чисельністю населення серед міст України Луганськ посідав 11-те місце.
Чисельність населення міста значно зменшилася внаслідок бойових дій на Донбасі. У листопаді 2014 року орієнтовна чисельність населення міста була на рівні 333 тис. (на 22 % менше, ніж на початку року), у грудні 2014 року — 301 тис. (на 29 % менше, ніж на початку року).
На позначення мешканців Луганська словники, зокрема ВТС СУМ, фіксують два слова: основне луганець (жін. луганка) та другорядне луганчанин (луганчанка). Оскільки при творенні похідних слів від «Луганськ» підстав для виникнення ч перед наростком -ан- на українському ґрунті немає, то назву «луганчанин» треба вважати за таку, що виникла під впливом російської мови. Тож варто надавати перевагу першому (ч. луганець та ж. луганка).
Мова
Наприкінці 1980-х, внаслідок тривалого зросійщення України, у Луганську не залишалося практично жодної повністю українськомовної школи.
За даними перепису 2001 року, українську мову рідною вказали 13,72 %, тоді як російську — 85,33 %. Ці показники для Луганської міської ради становили 14,33 % та 84,73 %, відповідно. Під час перепису 2001 року українську мову рідною в Луганській міськраді вказали 27,54 % етнічних українців, 1,05 % етнічних росіян і 2,52 % етнічних білорусів, тоді як російську мову — 98,90 % етнічних росіян, 72,38 % етнічних українців і 88,78 % етнічних білорусів. Серед населення, що вказало українську мову рідною, 96,04 % були етнічними українцями, 3,43 % — етнічними росіянами. Серед населення, що вказало російську мову рідною, 54,86 % були етнічними росіянами, 42,68 % — етнічними українцями.
Адміністративний поділ
Територіальна громада Луганської міськради складається з 4 районів:
19 жовтня 1945 року утворено Ватутінський район, згодом приєднаний до Жовтневого району.
За радянської влади планувалося виокремлення 5-го району — Зарічного (із Артемівського), за Генеральним планом передбачалося створення Олександрівського району із західної частини колишнього Артемівського та земель області.
26 лютого 2026 року Артемівський район перейменовано на Вільхівський, Жовтневий на Вергунський, а Ленінський на Шевченківський.
Економіка

З дня заснування й особливо останні 40 років Луганськ розвивався як місто з багатогалузевою промисловістю. У структурі промисловості переважають енергомісткі і фондомісткі галузі, на їхню частку припадає найбільша частина промислово-виробничих фондів.
Провідна роль в економіці міста Луганська належить машинобудуванню, представленому Луганським тепловозобудівним заводом, Лугцентрокузом, Луганським машинобудівним заводом та іншими. У Луганську вироблялися тепловози, трамваї, запасні частини для автомобілів і тракторів. Гірниче машинобудування представляв Луганський енергозавод. Серед підприємств сільськогосподарського машинобудування представлене ТОВ «НВФ „Аеромех“», один з основних заводів в Україні, що виробляє обладнання для очищення та калібрування зерна.
На підприємствах міста є достатньо виробничих потужностей для задоволення потреби жителів у продовольчих товарах і товарах першої необхідності. У місті 87 промислових підприємств. Понад половину підприємств мають недержавну форму власності.
Швидкими темпами розвивається малий бізнес. З метою прискорення структурної перебудови виробництва, перепрофілювання його на випуск нових видів продукції, упровадження нової техніки і технології виробництва Луганське відділення Державного інноваційного фонду України укладає інноваційні договори. Попри складну економічну ситуацію, промислові підприємства міста активно працюють на зовнішньому ринку.
Інфраструктура

Транспорт
З 1964 року номери маршрутів громадського транспорту чітко розмежовані за видом транспорту, таким чином трамваї отримали номери від № 1..., тролейбуси від № 51..., міські автобуси від № 101..., а приміські — від № 151...
Станом на 2012 рік у Луганську діяло 9 трамвайних маршрутів, 5 регулярних та 1 нерегулярного тролейбусних маршрути. З літа 2014 року трамвайний рух припинено, а контактну мережу демонтовано. 5 червня 2015 року було відновлено трамвайний рух на маршруті № 5, проте вже 7 червня рух було знову зупинено. За словами представників організації, що контролюють місто з 2014 року, поновлення трамвайного руху у місті не передбачалося через «низьку рентабельність».
У 1878 році в місті відкрита станція Луганськ. Під час війни на сході України регулярне залізничне сполучення стало неможливим. 20 листопада 2014 року «Укрзалізниця» скасувала поїзд сполученням Київ — Луганськ. Проте 28 березня 2015 року бойовики так самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» запустили приміський електропоїзд сполученням Ясинувата — Луганськ через Єнакієве, Дебальцеве.
5 грудня 1964 року, за 8 км на південь від центру міста, відкритий місцевий аеропорт, що сполучав місто 15-ма рейсами по області, а також із Бердянськом, Вінницею, Донецьком, Дніпром, Запоріжжям, Києвом, Львовом, Москвою, Одесою, Ростовом-на-Дону, Сімферополем, Харковом та Херсоном. Станом на 28 вересня 2013 року мережа авіаперельотів значно скоротилася. Регулярні авіарейси здійснювалися з Луганська лише до Москви (UTair) й Києва (ЮТейр-Україна), влітку здійснювалися чартерні авіарейси з Анталією (Туреччина), Салоніками (Греція). З грудня 2009 року був базовим аеропортом авіакомпанії «UTair-Україна». Припинив роботу з 11 червня 2014 року через бойові дії.
Луганською кільцевою дорогою пролягає найдовша європейська автомагістраль E40. Міжобласні та міждержавні пасажирські перевезення (до 2014 року) забезпечувалися залізничним та автобусним сполученням із залізничного та автобусного вокзалів. Окремі приміські автобусні маршрути вирушають з автостанцій та стихійних кінцевих зупинок:
Спорт

В Луганську 6 стадіонів (найвідоміший — «Авангард») і спорткомплексів, 127 спортзалів. Серед футбольної спільноти місто відоме виступами футбольного клубу «Зоря», що брав участь у змаганнях найвищого рівня чемпіонатів України та СРСР, а також у міжнародних турнірах. Крім того, в Луганську знаходяться басейни (найвідоміший — «Юність»), дві льодових ковзанки («Пінгвін» та «Полюс»), у 2012 році відкрито Палац спорту місткістю 2500 місць. 2013 року відкрито Льодову арену за програмою «Хокей України». За часів СРСР успіхів досягав баскетбольний клуб «Спартак».
Культура
Театри
Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр (вул. Оборонна, 11).
Луганський академічний обласний театр ляльок (вул. 16-та лінія, 7-Б).
Луганський академічний обласний російський драматичний театр (вул. Коцюбинського, 9-А).
Музеї
Луганський обласний краєзнавчий музей, колекція якого поповнюється від 1920 року (вул. Шевченка, 2).
Музей історії та культури Луганська. Біля входу — експозиція старовинних гармат, зроблених на Луганському ливарному заводі (вул. Карла Маркса, 30).
Луганський обласний художній музей (вул. Поштова, 3).
Авіаційно-технічний музей. Один із трьох таких в Україні. Створений на основі ЛВВАУШ (Луганського вищого військового авіаційного училища штурманів). У ньому зібрано майже всі моделі бойових літаків Військово-повітряних сил України. Чимала частина привезених експонатів транспортувалася в розібраному стані (частин, розібраних автогеном), після чого їх знову відновлювали на місці. Деякі моделі були доставлені своїм ходом (містечко Гостра Могила).
Музей Володимира Даля, біля якого встановлений пам'ятник Далю (вул. Володимира Даля, 12).
Інші заклади культури
Луганський державний цирк (вул. Херсонська, 11).
Пам'ятки та цікаві місця
Свято-Вознесенський собор та панський маєток 1772 року в Олександрівці.
Парк-музей кам'яних баб в сквері Луганський національний університет імені Тараса Шевченка.
Петропавлівська церква. Початково дерев'яна, збудована у 1761 році. 1905 року на тому ж місці зведена кам'яна церква. У 1920—1930-х роках у конфіскованому храмі влаштували кінотеатр «Безбожник». Після радянської боротьби з релігією була суттєво зруйнована, та побудована фактично наново. Розташована в Кам'янобродському районі.
Житловий будинок (XIX століття), вул. Даля, 7 (нині тут розташована поліклініка «водолікарня»).
Жіноча гімназія (XVIII століття побудови), вул. Поштова, 5 (нині — середня школа).
Меморіал «Гостра могила» — місце запеклих боїв денікінців з Червоною армією в період з 21 квітня по 25 травня 1919 року. З 26 лютого 1980 року — заповідний об'єкт зі статусом «парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва».
Релігія

Загальна характеристика
Найбільших втрат релігійне життя міста зазнало за радянської доби, а власне у 1930-х роках, коли було цілком зруйновано чи щонайменше понівечено геть усі релігійні (не лише православні) споруди міста Луганського. Єдиною залишеною церквою в околиці є Свято-Вознесенська церква, яка збереглась в містечку-сателіті Олександрівськ, що нині підпорядковане Луганській міській раді.
У 2010-х роках абсолютну більшість православних парафій міста утримує Московський патріархат.
Православна церква України
У Луганську існували і громади українських незалежних церков (УПЦ КП та УГКЦ), що зазнавали постійних нападів з боку СБУ та інших державних структур. За 2011—2013 роки на вул. Короленка, 92 зведено Свято-Троїцький кафедральний собор, який було урочисто освячено 20 липня 2013 року Патріархом Київським і Всієї Руси-України Філаретом. Поруч побудовано єпархіальне управління. Окрім нього, на території міста були дві менші церкви УПЦ КП (2009): Храм «Воздвиження Чесного Животворчого Хреста Господнього» (за адресою вул. Урицького, 80-Г) та храм Михаїла-Архангела, що знаходиться у Малій Вергунці на вул. Ленінградській.
Українська греко-католицька церква
На межі 1980—1990-х років у Луганському (Ворошиловградському) ВВАУШі (вище військове авіаційне училище штурманів) на військовій службі фельдшером перебував майбутній предстоятель Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук.
Станом 2013 рік найактивнішою греко-католицькою громадою міста є Храм «Царя Христа», парохом якої є о. Михайло Ющишин — розташований за адресою: вул. Баумана, 35. Подібно до церков УПЦ КП є осередком для патріотичної громади Луганська..
Римокатолицька церква
Римо-католики у Наталівському провулку. Більшовики заснували громаду 1902 року. Костел звели 1904 року, закрили його 1929 року. Парафіянами є українці, поляки.
Завдяки популярності Луганська як університетського міста серед іноземців, частину прихожан-католиків становлять також студенти з Нігерії, Індії та інших країн. Служби проводяться англійською, російською та французькою мовами.
Засоби масової інформації
Телебачення
Медійний простір Луганська представлений місцевими телеканалами («Ірта», «ЛОТ», «ЛКТ»), радіостанціями та газетами. Станом на 2013 рік у місті працювала Луганська обласна державна телерадіокомпанія.
FM-радіостанції
Через окупацію міста мовлення всеукраїнських и регіональних радіостанцій припинено.
Преса
У Луганську друкувалося понад 25 газет і журналів. На звання найдавнішої з нинішніх місцевих газет претендує «Луганская правда» (або «Ворошиловградська правда», відповідно до назви міста на той час), що видається з 1917 року і понині. Газета розповсюджується російською мовою, єдиним періодом, коли вона виходила українською, була доба радянської українізації.
Як державні (обласні та міські), так і приватні газети, видаються російською мовою, лише іноді з україномовними статтями.
Міська символіка

Символами міста є прапор та герб. Герб Луганська спочатку з'явився як герб чавуноливарного заводу. 22 квітня 1903 повітове місто Луганськ, центр Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії отримав власний герб. У 1992 (за іншими даними 1991) році знову був затверджений герб періоду Російської імперії. У золотому щиті чорна із золотими швами домна з червленим полум'ям, супроводжувана праворуч і ліворуч двома чорними молотками. У вільній частині щита герб Катеринославської губернії. Щит увінчаний срібною баштовою короною з трьома зубцями. За щитом покладені хрестоподібно сталевого кольору кирки, з'єднані Олександрівською стрічкою.
Прапор міста Луганська затверджений у 1995 році разом з гербом міста.
У 2006 році передбачалося також затвердження гімну Луганська та через те, що текст був написаний українською мовою, а не російською, бо розроблявся ще за колишнього міського голови Євгена Бурлаченка, було ухвалено рішення про його відкладення
У вихідні дні, в середині вересня, відзначається День міста. За часів СРСР Луганськ отримав дві високі нагороди: Орден Жовтневої Революції та Орден Червоного Прапора.
Міжнародна співпраця

До 2014 року Луганськ мав економічні, культурні та інші зв'язки з містами-побратимами. Станом на 2014 рік містами-побратимами Луганська були:
У Луганську діяли консульства Грузії, Угорщини та Болгарії (закриті з 2014 року).
Відомі особи

Народилися
Абакуменко Олексій — військовий льотчик.
Даль Володимир — український та російський письменник і лексикограф.
Єненко Юрій — лікар, письменник і культурний діяч. Заснував альманах «Бахмутський шлях», відновив Народний меморіально-літературний музей Бориса Грінченка, вів радіопередачі «Літературна карта Донбасу», доклав зусиль на створення міського Українсько-канадського центру «Відродження».
Завацька Наталія Євгенівна — доктор психологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.
Іванов Петро — український поет, перекладач.
Жадан Іван — український і російський оперний співак, тенор.
Карабай Яків Аристовулович — головний військовий лікар Української Народної Республіки (1918), заступник голови Української Санітарно-Хартитативної Служби.
Мальцев Валентин Олександрович (1927—2004) — диригент, педагог, композитор, майстер хорового мистецтва, художній керівник хору Укртелерадіо, заслужений артист України.
Нетруненко Артем Віталійович (псевдо «Умар Валькірія») — герой АТО. Боєць батальйону «Айдар» Збройних сил України. Мав історичну освіту, закінчив Луганський педагогічний університет. Загинув у боях під Луганськом.
Першин Володимир Леонідович — український державний діяч, перший заступник голови Рахункової палати України.
Рибальченко Микола — український маляр, заслужений діяч мистецтв України.
Ситник Костянтин — український науковець, ботанік, академік НАН України.
Скритуцький Костянтин — дизайнер та скульптор. Автор Пейзажної алеї та скульптури Їжачка в тумані (Київ).
Чекменьов Олександр — фотомайстер, фотокореспондент.
Юлдашєв Темур — український військовик, спортсмен, майстер спорту міжнародного класу з Паверліфтингу. Командир спецбатальйону патрульної служби міліції «Темур». Загинув від кулі снайпера в бою за висоту Савур-Могила.
Алла Петрівна Салімон (нар. 6.09.1949) — директор Градизької гімназії імені Героя України О. Білаша що у Полтавській області, учитель вищої кваліфікаційної категорії, Відмінник освіти України, Заслужений працівник освіти України, Кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня.
Джерела та література
Луганське, обл. м. // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 4. — С. 1382.
Постаті (нариси про видатних людей Донбасу)
Інтернет-портал «Література рідного краю» (Донбасу). Творчість українських письменників Донбасу.
Луганськ. Профіль громади. Підготовлено Експертним комітетом з стратегічного планування за допомоги Проєкту «Економічний розвиток міст». — 2006[недоступне посилання з липня 2019]
П. С. Самков. История Луганского паровозостроительного завода (1896—1905). Автореф. дис. … канд. истор. наук. Ворошиловград, 1952: ІМіС УРСР. Луганська область. К., 1968;
Луганск: Исторический очерк. — Донецк, 1969. — 138 с. (рос.)
Алексеева Лия Ивановна. Ворошиловград. Путеводитель. — Донецк : «Донбас», 1986. — 96 с. — 50 000 прим. (рос.);
П. Лавров. Історія південно-східної України. — Львів : Слово, 1992. — 152 с. — ISBN 5-8326-0011-8.
Луганские локомотивы: люди, годы, факты: Хроника 100-летней жизни луганских локомотивостроителей. Луганск, 1996;
Василь Пірко. Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
В. М. Нікольський. Підпілля ОУН(б) у Донбасі. — Київ: Інститут історії НАНУ, 2001. — 178 с. (резюме, djvu) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
Г. Куромія. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-ті рр. — Київ: Основи, 2002. — 510 с. (резюме, djvu) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
История Луганского края: Учеб. пособие / А. С. Ефремов, В. С. Курило, И.Бровченко и др. — Луганск: Альма-матер, 2003. — 432 с.
В. Подов, Курило В. С.. История Донбасса: В 3 т. Т.2: Донбасс в XIX в. — Луганск: Альма-матер, 2004. — 384 с.
М. А. Алфьоров. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
Посилання
Луганська міської ради [Архівовано 20 квітня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
Інтернет-сторінка Луганська [Архівовано 14 серпня 2011 у Wayback Machine.]
Kaynak: Wikipedia – Луганськ · CC BY-SA 4.0
30 Eylül 2022 Luhansk şehrinin Rusya'ya ilhakı
30 Eylül 2022 tarihinde Rusya Devlet Başkanı Vladimir Putin tarafından Luhansk şehrinin Rusya'ya ilhak edildiği resmen açıklandı. Böylece Luhansk Halk Cumhuriyeti (LHC) tamamen Rusya'ya katılmış oldu. Fakat bu ilhak dünya üzerinde Rusya dışında hiçbir ülke tarafından tanınmamaktadır
Kaynak: Wikipedia – Luhansk · CC BY-SA 4.0
Etymology
The city was founded as a foundry in 1795–1796, following the decree of Empress Catherine II titled On the establishment of a foundry in the Donetsk uyezd by the Lugan River. The settlement that developed around the plant was named Lugansk, deriving its name from the hydronym Lugan, which itself originates from the Russian word lug (meadow). The settlement was granted city status in 1882.
In 1935, the city was renamed Voroshilovgrad in honor of the Soviet political and military figure Kliment Voroshilov. Following the adoption of a 1957 decree by the Presidium of the Supreme Soviet of the USSR, which prohibited naming populated places after living political figures, the city's original name, Lugansk, was restored in 1958. However, in 1970, after Voroshilov's death, the city was once again renamed Voroshilovgrad. In 1990, the name Luhansk was reinstated.
History

Founding and early history
The city traces its history to 1797 when the British industrialist Charles Gascoigne, commissioned by the Imperial Russian government in 1795, founded an ammunition and cannon factory for the Black Sea Fleet. Gascoigne had emigrated to Saint Petersburg years earlier, and founded factories and mines across the Russian Empire during his time there. There is a prominent bust of him in Luhansk commemorating his role in the city's founding.
The factory was built in the Donets Basin (or Donbas) at the confluence of the Luhan and Vilkhivka rivers. The Russian craftsmen settled upstream, at the settlement of Kamianyi Brid. The name "Luhansk" comes from the Luhan River, which flows through the city. According to folk etymology, the name is also derived to the word "Luh" (Ukrainian: Луг), which means "meadow", referring to the floodplains around the river.
The factory was greatly expanded during the Napoleonic Wars, and again during the Crimean War. By 1880, the factory was a large industrial node, linked by rail to other major cities and to the Azov Sea. In 1882, the Luhansk Factory was merged with Kamianyi Brid into a new settlement named Luhansk, which received city status. In 1897, Luhansk had a population of 20,400, 68.2% of whom were Russians.
In summer 1896, German industrialist Gustav Hartmann founded a locomotive-building company in Luhansk, which is now Luhanskteplovoz. It became operational in 1900, and soon produced a large proportion of all locomotives in the Russian Empire.
Luhansk was economically devastated by the Ukrainian War of Independence. In April 1918, Luhansk was occupied by the Central Powers during their invasion of Ukraine, and passed to the Ukrainian State. Then, it was taken by Anton Denikin's anti-communist Volunteer Army in May 1919, before changing hands several times. It was finally taken by the Red Army in January 1920. Afterwards, it was administratively part of the Donets Governorate of Ukraine.
Geography
Luhansk is located at the confluence of the Luhan (also known as Luhanka) and Olkhova rivers. The total area of land within the city's boundaries is 28.6 thousand hectares.
The city's main street is Sovetskaya Street, and the central venue for major public events is Theatre Square.
Climate
Luhansk has a hot summer humid continental climate (Köppen Dfa). Luhansk has both the highest and lowest temperature recorded in Ukraine. A record high of 42.0 °C (107.6 °F) was recorded on 12 August 2010, which is the highest temperature to have ever been recorded in Ukraine. A record low of −41.9 °C (−43.4 °F) was recorded on 8 January 1935.
Administrative divisions
The city of Luhansk is administratively divided into four districts:
Zhovtnevyi District (until 1964 – Oktiabrskyi; de jure since 2026 – Verhunskyi)
The district includes the settlements of Velyka Vergunka, Mala Vergunka, Krasnyi Yar, and Veselenke. During the Soviet period, these settlements were part of the Vatutynskyi District, which was merged into Zhovtnevyi District in the 1960s.
Artemivskyi District (de jure since 2026 – Vilkhivskyi)
Previously, this district had jurisdiction over the satellite town of Oleksandrivsk, the urban-type settlement of Yuvileine (Katerynivka), (Katerinivka), and the rural settlements of Teplychne and Dzerzhynske (Zrazkove or Prymerne).
Leninskyi District (de jure since 2026 – Shevchenkivskyi)
Additionally, in 2014, three territorial administrations were established by Russian authorities:
Burchak-Mykhailivka, Mykolaivka, Pionerske, and Lobachove.
Between 2020 and 2022, as part of the city administration, three structural territorial departments were formed:
Department for Oleksandrivsk (including the settlements of Dzerzhynske and Teplychne)
There are 49 local self-organization committees in operation.
Education

Some of the more prestigious universities in Ukraine have their home in Luhansk. Luhansk is the location of the main campus of the Luhansk University, East Ukrainian National University and of Luhansk State Medical University.
Demographics
In the Ukrainian Census of 2001, 49.6% of the inhabitants declared themselves as ethnically Ukrainians and 47% as Russians. 85.3% of the population spoke Russian as their native language, while 13.7% spoke Ukrainian, 0.2% Armenian and 0.1% Belarusian.
Sport
Luhansk was the home of Zorya Luhansk which plays in the Ukrainian Premier League but due to the Russian invasion and occupation of Luhansk, now plays its matches in Zaporizhzhia. The club won the 1972 Soviet Top League.
Luhansk is also the home of FC Zarya Luhansk which will play in the Russian Second League B Group 1 in the 2026 season. Formed in December 2023, it currently trains in Luhansk but plays home games in Abramovka.
The other football team was Dynamo Luhansk.
Culture
Merheleva Ridge
On 7 September 2006, archaeologists in Ukraine announced that an ancient structure had been discovered near Luhansk, which the press reported as a pyramid antedating those in Egypt by at least 300 years. The stone foundations of the structure were said to resemble Aztec and Mayan pyramids in Mesoamerica. It was later concluded that the site in question was not a pyramid but was still of great interest.
Kaynak: Wikipedia – Luhansk · CC BY-SA 4.0
