Макіївка
Макі́ївка — місто в Україні, у Донецькому районі Донецької області, фактично північно-східне передмістя Донецька.
Government administration · Ukraine · 0 followers
Overview
Макі́ївка — місто в Україні, у Донецькому районі Донецької області, фактично північно-східне передмістя Донецька. Адміністративний центр Макіївської міської громади. За чисельністю населення входить до 15 найбільших міст країни.
Interested in working with us in the future?
Follow to see new jobs and posts in your feed.
No news yet.
About
Макі́ївка — місто в Україні, у Донецькому районі Донецької області, фактично північно-східне передмістя Донецька. Адміністративний центр Макіївської міської громади. За чисельністю населення входить до 15 найбільших міст країни.
Kaynak: Wikipedia · CC BY-SA 4.0
Географія
Площа Макіївки становить 426 км², а густота населення — 801.3 осіб/км².
У північно-західних передмістях Макіївки знаходиться джерело річки Кальміус, ставки у місцевості «Землянки-Гірки» та Верхньокальміуське водосховище. Макіївка розташована на схід від водойми. Річище Кальміуса є межею Макіївки з містом Донецьк на її західній ділянці до Нижньокальміуського водосховища.
По північній околиці Макіївки проходить ділянка каналу Сіверський Донець — Донбас, що поповнює Верхньокальміуське водосховище у верхів'ях Кальміуса водою із Сіверського Донця.
Історія

Давня історія
Макіївка — місто на землі з давньою історією, на його території знайдено 147 археологічних пам'яток, серед яких одне з найстародавніших в Україні кам'яне рубило доби раннього палеоліту. У місті зафіксовано 75 курганів, залишені кочовими народами: скіфами, сарматами, половцями та іншими.
У середині XVII століття територія південніше Бахмута перебувала під контролем Кримського ханства і осілого населення тут майже не було. Власне заселення цих територій почалося лише після закінчення російсько-турецької війни 1735-1739, коли за мирною угодою (1774) Кримське ханство було окуповано Російською імперією і Приазов'я, таким чином, теж увійшло до її складу.
Наприкінці XVIII століття нові землі були поділені на губернії, при цьому східну частину території нинішньої Макіївки було віднесено до Області Війська Донського, східну межу якої було проведено по річці Кальміусу. Територія ж на захід від Кальміусу відносилася до Новоросійської, а потім Катеринославської губернії:
Кінець XIX — початок XX століття
Перші письмові згадки власне про слободу Макіївку датуються в 1815.
У середині XIX століття в Макіївській слободі розпочався видобуток кам'яного вугілля. Були побудовані декілька дрібних поміщицьких шахт, які в 1859 році були об'єднані в Макіївську кам'яновугільну копальню.
У 1885 Іловайським було започатковано спорудження труболиварного заводу на базі перевезеної з села Зуївки ремонтно-механічної майстерні. У 1897 році московський купець Пешков неподалік від селища Кринична заснував Ясинівську копальню. Невдовзі всі шахти й заводи об'єдналися в Макіївський гірничий район, який входив до Таганрозького округу Області Війська Донського.
У 1880-ті прокладена залізнична гілка «Макіївка-Ханжонково-Криничка», а до початку XX століття закінчено будівництво на північ від Макіївки металургійного заводу «Уніон» з доменною і двома мартенівськими печами. Поблизу заводу в 1892 виникло робітниче селище Дмитріївськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1897 в Дмитріївському проживало 7 207 мешканців.
Адміністративний поділ
Макіївка поділяється на 5 районів (у дужках зазначена кількість мешканців):
Селища, що входять до складу міськради: Велике Оріхове, Високе, Вугляр, Грузько-Зорянське, Грузько-Ломівка, Гусельське, Землянки, Колосникове, Липське, Кринична, Лісне, Маяк, Межове, Нижня Кринка, П'ятипілля, Холодне, Ясинівка.
26 лютого 2026 року Кіровський район перейменовано на Грузький, Совєтський район на Ханжонківський, Червоногвардійський район на Берестовський.
Населення
За даними перепису 2001 року населення Макіївської міськради становило 432830 осіб, із них 10,2 % зазначили рідною мову українську, 88,74 %— російську, 0,11 %— білоруську, 0,1 %— вірменську, 0,04 %— татарську, 0,02 %— румунську, 0,01 %— польську та грецьку, а також болгарську, угорську, гагаузьку, німецьку, словацьку та єврейську мови
Національний склад населення за переписом 2001:
Економіка

Макіївку називають «Донбас в мініатюрі», адже на території міста представлені практично всі галузі, присутні в Донецькому регіоні. Сучасна Макіївка має величезний потенціал для розвитку — перш за все, економічні успіхи міста пов'язуються з видобувним сектором (вугільні шахти) і великими промисловими підприємствами. Загалом економіку міста представляють понад 4 тисячі підприємств різних форм власності.
Промисловість
На Макіївку припадає до 6 % промислового виробництва усієї Донецької області. Традиційно основу економіки міста представляють вугледобувна і металургійна галузі, хоча також у Макіївці функціонують виробництва машинобудівної, харчової, легкої промисловості. У 2000-х у Макіївці провадилась реструктуризація промисловості, перепрофілювання існуючих виробництв, розвиток наукомістких виробничих процесів на базі високих технологій, всебічний розвиток виробничої активності населення.
Найбільші макіївські підприємства — Макіїввугілля, «Макіївський металургійний завод», «Ясинівський коксохімічний завод», «Макіївський коксохімічний завод», «Макіївкокс» та Центральна збагачувальна фабрика «Антрацит», Макіївський труболиварний завод.
Підприємства машинобудування міста спеціалізуються на виконанні договірних зобов'язань з Міністерством оборони Росії, виготовленні гірничошахтного обладнання і апаратури автоматизації до нього. До найбільш значущих з них належать: ВАТ «Граніт», ВАТ «Строймаш», ЗАТ «Макіївський завод шахтної автоматики».
Випуск товарів народного споживання в Макіївці здійснюється 21 великим підприємством і близько 80 підприємствами малого бізнесу. На території міста розташовані, зокрема, 10 великих підприємств харчової і переробної промисловості. До їх числа відносяться: 3 хлібокомбінати, комбінат хлібопродуктів, завод м'ясних консервів, виноробний завод, підприємство з виробництва морозива та ін. Крім того, випуск продовольчих товарів здійснюють міні-цехи та пекарні.
Освіта і наука

Мережа закладів довишівської освіти Макіївки складається з 80 дошкільних навчальних закладів, 2 дитячих будинків, 76 загальноосвітніх навчальних закладів, 9 позашкільних закладів. Крім того, на території міста розташовано 3 допоміжні школи-інтернати для дітей з вадами психічного та фізичного розвитку.
З-поміж макіївських загальноосвітніх навчальних закладів: школа І ступеня; 23 школи І-ІІ ступенів; 40 шкіл І-ІІІ ступенів; 2 вечірні школи; навчально-реабілітаційний центр «Райдуга»; гімназія психолого-педагогічного профілю; 3 ліцеї; приватна школа; 4 навчально-виховних комплекси у складі школи І-ІІІ ступенів та дошкільних закладів.
Донбаська національна академія будівництва і архітектури — державний виш IV рівня акредитації, заснований у 1972 році (у зв'язку з російською окупацією частини України, ДонНАБА переїхала з Макіївки до Краматорська). Макіївський економічно-гуманітарний інститут (МЕГІ) — приватний виш заснований в 1992. Нині МЕГІ є вишем III рівня акредитації, який здійснює фахову підготовку за освітньо-професійними програмами бакалавра, спеціаліста та магістра. Контингент студентів інституту становить понад 3000 осіб.
У Макіївці можна здобути освіту I—II рівнів акредитації у Макіївському політехнічному коледжі[недоступне посилання з липня 2019] (просп. Леніна, 47); металургійному технікумі (вул. Папаніна, 9); медичному училищі (с-ще Калініна, вул. Крилова, 28); педагогічному училищі (вул. Трубіцина, 8).
Науковий потенціал міста складають Макіївський державний науково-дослідний інститут з безпеки робіт у гірничій промисловості, госпрозрахункове проектно-планове бюро при Головному державному управлінні архітектури «Пульс АР», а також науково-дослідний комплекс Донбаської Національна академії будівництва та архітектури, у складі якої функціонують 25 науково-виробничих госпрозрахункових центрів, у тому числі 4 підрозділи, акредитовані в Системі сертифікації УкрСЕПРО, і унікальний полігон випробувань опор ліній електропередачі та баштових споруджень, що надає Україні незалежність від решти країн світу в галузі досліджень, проектування і виготовлення електромережних конструкцій (враховуючи значущість установи для науки і виробництва, Кабінет Міністрів України включив полігон у Державний реєстр наукових об'єктів, які складають національне надбання).
Культура

Культурна сфера Макіївки представлена клубними закладами — міськими і селищними, одним державним і одним відомчим музеями, обласним ТЮГом, бібліотечними закладами, школами естетичного виховання, низкою розважальних закладів; у місті й підпорядкованих міськраді селищах функціонує ряд творчих колективів.
Клуби, театр і мистецькі школи
Міський палац культури ім. В. Г. Кірсанової (вул. Сусаніна, буд. 15-а);
Палац культури ім. В. В. Воровського (вул. Гаврилова, буд. 5);
Палац культури ім. К. І. Поченкова (вул. Маліновського);
Палац культури «Юність» (смт Кринична, вул. Совхозна);
Центр української культури ім. Л. Українки (вул. Магістральна, буд. 880;
Клуб смт Ясинівка (м. Макіївка, вул. Совєтська, буд. 53);
Клуб смт Грузько-Зорянське (м. Макіївка, вул. Первомайська);
Клуб смт Гусельське (смт Гусельське, вул. Шкільна);
Клуб с. Верхня Кринка (м. Макіївка, вул. Театральна).
Значним культурно-розважальним осередком Макіївської міськради є заснований у 1971 році Донецький обласний російський театр юного глядача, що є єдиним професійним театральним закладом у місті, і в репертуарі якого поряд із виставами для дітей, спектаклі для дорослої авдиторії.
Музична школа № 1 (вул. Леніна, буд. 105);
Школа мистецтв № 2 ім. О. Ханжонкова (м. Макіївка, м-н «Магістральний»);
Школа мистецтв № 3 (вул. Кронштадтська, буд. 1);
Школа мистецтв № 4 (вул. Кірова, буд. 71);
Художня школа (вул. Смірніхіна, буд. 9).
Музеї й бібліотеки
Макіївський художньо-краєзнавчий музей (пр. Леніна, 251/26) — головний міський музейний заклад, єдиний державний. Заснований у 1958 році. Колекції нараховують 30 тис. одиниць зберігання, що за часом охоплюють період від давнини до сучасності;
Народний музей історії ВАТ «Макіївський металургійний завод» (вул. Металургійна, 33) — відомчий історичний музей, заснований у 1966 році, розповідає про початки, становлення і сьогодення флагмана макіївської промисловості, а також загалом про металургійну галузь Донбасу.
Архітектура

Сучасне архітектурне обличчя Макіївки не вирізняється скільки-небудь значними пам'ятками, що пов'язано власне з історією міста і, зокрема, з історією його будівництва. Місто як таке, утворене з декількох населених пунктів, і до його складу (точніше, до складу міськради) входять декілька селищ і сіл, не має фактично чіткого планування, а нумерація будинків і вулична мережа є однією з найскладніших і найбільш заплутаних в Україні — значна кількість повторних назв вулиць, іменування проїздів, наявність нечіткого нумерування будинків у межах однієї вулиці, наявність вулиць з декількома або й одним будинком. Так само, як і в сусідньому Донецьку, тільки ще більш виразно, промзони змінюються пустирями, а просто в середмісті поруч із житловою забудовою можна зустріти напівзруйновані споруди.
Житловий фонд Макіївки — всуціль невибаглива радянська забудова 1960—70-х насправді вигідно виглядає на тлі передвоєнних будинків барачного типу, що подеколи збереглися в місті. Одноманітність сірої непоказної міської забудови Макіївки дещо скрашують поодинокі зразки нетипових споруд у міському пейзажі, зокрема споруди громадського призначення — будівля міськради, клуби, міський театр (1971), Будинок піонерів, велика радянська споруда готелю «Маяк» та ін. Подеколи житлові приміщені прикрашені мальованими панно.
З незалежністю серед новобудов Макіївки визначною подією стало зведення собору Георгія Побідоносця (1995-2001), також були модернізовані або й реконструйовані низка радянських будівель, у першу чергу торговельного призначення.
Міська скульптура Макіївки — переважно пам'ятки і меморіали на честь німецько-радянської війни, на честь шахтарів і ряду відомих макіївчан і осіб, пов'язаних з містом, на відзначення трагічних подій 2-ї половини в історії країни — Афганська війна, Чорнобильська катастрофа.
Релігія
Християнство
Українська православна церква (Московський патріархат)
Відомі люди

Архіпов Василь Васильович (1956—2014) — стрілець, батальйон територіальної оборони Донецької області «Донбас», учасник російсько-української війни.
Барвік-Карпатський Сергій Григорович (1951—2020) — український музикант-акордеоніст, педагог, композитор. Заслужений артист України (2004).
Білий Дмитро Дмитрович (*1967) — український письменник, історик, дослідник Кубані, бандурист, осавул Азовського козацького війська (2001). Член Донецького відділення НТШ.
Дерюгіна Альбіна Миколаївна (*1932) — український тренер з художньої гімнастики.
Василенко Іван Дмитрович (1895—1966) — російський радянський письменник. Лауреат Сталінської премії третього ступеня (1950).
Вєтров Геннадій Анатолійович (*1958) — радянський і російський письменник-сатирик і гуморист, заслужений артист Росії (2009).
Вігеріна Ада Петрівна (1930—2005) — українська художниця декоративно-ужиткового мистецтва.
Галич Олександр Андрійович (*1948) — український вчений-літературознавець, доктор філологічних наук, професор, відмінник освіти України, заслужений діяч науки і техніки України, член НТШ.
Головін Анатолій Сергійович (*1952) — голова Конституційного суду України з липня 2010.
Гребенюк Олександр Валентинович (1986—2014) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Гуртяк Дмитро Олександрович (1971—1998) — програміст, автор програми KeyRus, що була встановлена на багатьох персональних комп'ютерах в Радянському Союзі.
Єршов Едуард Дмитрович (1940—2009) — радянський і російський геолог, гекокріолог, дослідних багаторічної мерзлоти.
Зав'язкін Олег Володимирович (*1971) — сучасний український прозаїк, поет. Член Національної спілки письменників України. Лауреат «Русской премии» у жанрі поезії (2007).
Іовенко Максим Васильович — майстер спорту України міжнародного класу з кікбоксингу.
Кабачек Леонід Васильович (1924—2002) — радянський художник, професор, Заслужений художник Російської Федерації.
Див. також
Знищення табору російських мобілізованих у Макіївці
Джерела, посилання та література
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1981. — Т. 6 : Куликів — Мікроклімат. — 552 с., [22] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с. — с. 315
Запорожець М. Я. Макеевка: Историко-краеведческий очерк. Донецк, 1969 (рос.)
Макіївка — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР [Архівовано 7 квітня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
История административно-территориального деления Донецкой области 1919—1920 гг. Донецк, 2001 (рос.)
Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
Kaynak: Wikipedia – Макіївка · CC BY-SA 4.0
Subdivisions and local government
Makiivka comprises a total of five urban districts (raions):
Hirnytskyi District (Ukrainian: Гірницький район) — 107,835 inhabitants
Kirovskyi District (Ukrainian: Кіровський район), de jure since 2026 Hruzkyi District (Грузький район) — 52,768 inhabitants
Sovietskyi District (Ukrainian: Радянський район, de jure since 2026 Khanzhonkivskyi Raion (Ханжонківський район) — 53,007 inhabitants
Tsentralno-Miskyi District (Ukrainian: Центрально-Міський район) — 94,937 inhabitants
Chervonohvardiiskyi District (Ukrainian: Червоногвардійський район), de jure since 2026 Berestovskyi District (Берестовський район) — 81,042 inhabitants
Makiivka urban hromada includes the villages Verkhnia Krynka, Krasna Zoria, Lypove, Molocharka, Novoselivka, Orikhove, and Shevchenko, and the following rural settlements:
The mayor of the city is Oleksandr Maltsev (Ukrainian: Мальцев Олександр Миколайович) who was born in Makiivka in 1956.
History

Ancient prior settlement
The rough area of the city has been inhabited for millennia. Kurgans from the Bronze Age, Scythian civilization, and the 800s-1200s AD have been excavated in the surrounding area.
Founding
Makiivka was founded in 1690 under the name Yasinovka, as a Cossack settlement. In 1777, the free settlement was reorganized into a military settlement by order of the tsarist government. It was first mentioned in documents at that time. In 1875–1877, several minor mines were opened nearby. In 1899, a metallurgical settlement was founded nearby called Dmitriyevsk (Dmytriivsk), named after Dmitry Ilovaisky, son of count Ilovaysky - the landlord of the region. Makiivka was only a small village when it was combined with nearby Dmytriivsk. Dmytriivsk subsequently developed as one of the largest coal-mining and industrial centres of the Donets Basin coalfield.
During the Ukrainian War of Independence, from 1917 to 1920, it passed between various factions. Afterwards, it was administratively part of the Donets Governorate of Ukraine. In 1931, Dmytriivsk was renamed Makiivka.
Industrialization and the Soviet era
The city became increasingly industrialized throughout the 1930s, with its population rising from 79,000 in 1926 to 242,000 in 1939. In 1939, the Jewish population of Makiivka was 8,000.
During World War II, the town was under German occupation from 22 October 1941 until 6 September 1943. In the Operational Situation Report (USSR No. 177) of German Chief of the Security Police dated from 6 March 1942, it is stated that as a result of the measures carried out by Einsatzkommando 6, both the Horlivka and Makiivka districts had been made "free of Jews". Nazis and Ukrainian collaborators executed a total of 493 people here, among them 80 political agitators, 44 saboteurs and looters, and 369 Jews. The Germans operated the Dulag 102 and Dulag 123 transit prisoner-of-war camps in the city in 1942 and 1943, respectively.
Economy and transport
Industry
There are many coal mines in and around the city. Makiivka's modern industries include one of the largest integrated iron and steel works in Ukraine. There are also other metalworking and coke-chemical plants and factories for pneumatic machinery, shoemaking, and food processing. The city is rather dispersed, with numerous residential communities surrounding individual industrial plants over an extensive area. It is gradually extending to form a single metropolitan area with the nearby city of Donetsk, which lies just a few miles to the southwest. Makiivka is home to the Donbas National Academy of Civil Engineering and Architecture.
The largest enterprises in Makiivka are: State enterprise "Makeyevugol" - open joint-stock company "Makeyevsky Metallurgical Works" - open joint-stock company, "Yasinovsky Coke-chemical Plant", and the limited company "Makeyevcoke".
There are also many machine-building enterprises within the city, with the most significant being: open joint-stock company "Granit", open joint-stock company "Stroymash", and the closed joint-stock company "Makeyevsky Mine's Automatic Machinery plant".
Makiivka metallurgical plant
The Makiivka metallurgical plant produced 1.029 million tons of steel and 825,000 tons of pig iron in 2005. It increased production of rolled steel 1.56-fold to over 700,000 tons in the January–July period of 2006, compared with the corresponding period of last year. It aims to increase its sales revenues to ₴1.265 billion in 2006. The Nucor company (United States) intends to sign a contract with the Makiivka metallurgical plant on delivery of pig iron to the company's enterprises in the United States.
Transport
Makiivka is crossed by several railway lines: one is the Yasynuvata-Krynichna line (Russian: Ясиноватая-Криничная), and the other is the Mospyno-Makiivka freight line (Russian: Моспино — Макеевка грузовая). The city also contained a tram line (since 1925, but there are no tram routes now since 2006) and a trolleybus system (from 1969).
Culture

Religion
On the territory of Makiivka there are 22 churches, 73 religious organisations, and a women's monastery.
The city's inhabitants follow different religions, including:
Ukrainian Orthodox Church - Kyiv Patriarchate — 26 communities;
Armenian Apostolic Church — 1 community;
Protestant confessions — 41 communities.
Sport
Makiivka has 5 stadiums, 4 swimming pools, 90 sport gyms, 15 football fields, 5 children's sport schools, and 36 fitness rooms. There is also a sport school for physically disabled people.
Within the city, 35 different forms of sport are played, and there are a total of 35 sport organisations. There are also many campuses of the oblast's sport schools in Makiivka, including schools for: kickboxing, volleyball, heavy athletics, boxing, some other forms of wrestling, and judo.
Kaynak: Wikipedia – Makiivka · CC BY-SA 4.0
