Overview
Маріу́поль — окуповане Росією українське місто, адміністративний центр Маріупольської міської громади та Маріупольського району, на півдні Донецької області, на березі Азовського моря у гирлі річки Кальміусу. До російської окупації в 2022 це був значимий порт і промисловий центр України, у місті діяли два великі металургійні комбінати, продукція яких складала значну частину експорту України; частка Маріуполя у промисловості Донецької області складала 37,5 %, України — близько 7 %. Район компактного розселення греків Приазов'я. Кліматичний і грязьовий курорт. Від червня до 13 жовтня 2014 року в місті розташовувалася Донецька обласна державна адміністрація.
Interested in working with us in the future?
Follow to see new jobs and posts in your feed.
No news yet.
About
Маріу́поль — окуповане Росією українське місто, адміністративний центр Маріупольської міської громади та Маріупольського району, на півдні Донецької області, на березі Азовського моря у гирлі річки Кальміусу. До російської окупації в 2022 це був значимий порт і промисловий центр України, у місті діяли два великі металургійні комбінати, продукція яких складала значну частину експорту України; частка Маріуполя у промисловості Донецької області складала 37,5 %, України — близько 7 %. Район компактного розселення греків Приазов'я. Кліматичний і грязьовий курорт. Від червня до 13 жовтня 2014 року в місті розташовувалася Донецька обласна державна адміністрація.
Kaynak: Wikipedia · CC BY-SA 4.0
Географія

Маріуполь розташований на півдні Донецької області на березі Азовського моря, у гирлі річки Кальміус. Місто займає площу 166,0 км² (з передмістями, тобто територіями, підпорядкованими Маріупольській міській раді, — 244,0 км²). У тому числі під забудовою — 106,0 км², зелені масиви — 80,6 км². Ґрунти території міста переважно солонцюваті чорноземи. Наявна значна кількість підземних ґрунтових вод, що часто спричиняє зсуви ґрунтів.
Клімат
Помірно континентальний із частими посухами та буревіями влітку і відлигами, мрякою взимку. Річна кількість опадів — 400 мм. Кліматичні умови дозволяють вирощувати в передмістях Маріуполя теплолюбні сільськогосподарські культури з довгим вегетаційним періодом (соняшник, баштанні культури, виноград), однак у регіоні обмаль водних ресурсів. Для потреб населення та промисловості використовують ставки та водосховища.
Вітри взимку переважно східні, влітку — північні. Середня температура повітря в січні −5,2 °C, липні — +22,7 °C. Кількість опадів — 450 мм на рік. Абсолютний максимум температури повітря — +40 °C, мінімум — −32 °C.
Назва міста
Домаха — у XVI ст., як козацький форпост;
Маріанополь або Маріу-Поль — у 1779 році. Дослівно означає «місто Марії». На честь містечка Маріамполь в долині Марьям-Дере під Бахчисараєм, звідки прибули надазовські греки.
Маріу́поль — 1780—1948 та з 1990 років. Назва впроваджена російською імператрицею Катериною II в рамках її «Грецького проєкту».
Маріюпіль — форма назви, приведена до правил Харківського правопису, офіційно використовувалася в 1920—1930-ті роки. Також траплялися варіації: Маріупіль, Мариупіль.
Марнопіль — українська народна назва, що використовувалася у XIX ст. Ймовірно, була спотворенням назви Маріанополь (подібно до переосмислення Тарнополь → Тернопіль).
Історія
Заснування
Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано у XVI столітті запорозькими козаками як паланка Домаха — вартовий пост для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападів кримських татар. Зокрема, це важлива фортеця на Потаємному водному шляху Запорозьких козаків з Дніпра у Чорне море. Матеріали архіву Коша Нової Січі свідчать, що у XVIII ст. під прикриттям Домахи виросла Кальміуська слобода, у якій завдяки старанням полковника Андрія Порохні була збудована кам'яна Свято-Миколаївська церква. Тобто, користуючись тодішніми європейськими традиціями, які прив'язували поняття міста до кам'яних будівель, зокрема храмів, саме цей рік можна вважати заснуванням міста. Так вважає відомий історик Східної України Василь Пірко.
У 1776 році на місці паланки Домахи створена Кальміуська слобода. У 1777 році закладена Свято-Миколаївська церква-храм, що перебувала у Кальміуській фортеці. В 1778 році поблизу слободи закладене повітове місто Павловськ. У ньому тоді налічувалося 75 жителів, у слободі 93. Цей рік офіційно вважається датою утворення Маріуполя. 21 травня 1779 року імператриця Катерина II дарувала грамоту, відповідно до якої «переселенцям із Криму дарувались привілеї й свободи». У грамоті місто йменувалося «Маріанополь», тобто місто Марії, на честь містечка Маріамполь в долині Марьям-Дере під Бахчисараєм.
24 березня 1780 року на наполегливу вимогу митрополита Ігнатія місто остаточно перейменоване в Маріуполь, на честь Марії Федорівни, дружини Павла I. Частина прибулих греків у липні 1780 року оселилася в місті, а більшість — довкола нього. Кожному зі своїх селищ греки давали назви тих населених пунктів Криму, звідки вони прийшли. Так виникли села Бахчисарай, Ялта, Урзуф, Сартана, Чердакли, Карань, Мангуш тощо. Грузини та волохи заснували село Ігнатівку.
Російська імперія
Головним заняттям жителів купецького міста була торгівля. На березі моря на околицях міста було до 20 рибних заводів, які приносили маріупольським купцям великі прибутки. У 1783 році, коли Кримське ханство було приєднано до Російської імперії, частина греків повернулася в рідні місця. Землі, що звільнилися, були роздані новим переселенцям, виникли німецькі колонії. У 1829 році на південному заході повіту оселилися козаки, що повернулися із Задунайської Січі. Вони заснували низку сіл (Нікольське, Бойове тощо). В 1820 році було організоване переселення хрещених євреїв і німців-менонітів. У Маріуполі, окрім греків, дозволено було селитися євреям та італійцям. В 1807 році Маріуполь і 23 грецькі села було виділено в грецький округ із підпорядкуванням Таганрозькому градоначальству, а з 1859 року — Катеринославському губернському правлінню. У 1840-х роках почалося заселення Слободки відставними солдатами і матросами.
Населення
Станом на 1 січня 2015 року кількість населення становила 455,1 тис. мешканців. За останнє сторіччя кількість населення зросла майже у 12 разів. У місті мешкають українці, росіяни, греки, білоруси, вірмени, євреї тощо. Мова спілкування — це специфічне фонетично-лексичне злиття української, російської та грецької мов, що становить собою особливу приазовську (або маріупольську) говірку. З погляду фонетики та фразеології мовлення яскраво репрезентує степовий говір української мови.[джерело?]
Значний вплив у 19 столітті українська мова у Приазов'ї зазнала завдяки перемішуванню із грецькою мовою, яке відбувалося впродовж століття і триває понині. Завдяки активній русифікації у 20 столітті приїждже населення поступово втрачало українську ідентичність, але на сьогодні Маріуполь, як буферна зона між Росією та Україною, перебуває у постійному взаємообміні із переважанням російської. Завдяки постійному припливу сільського населення асиміляційні процеси майже не позначаються на русифікації регіону.
За даними перепису 2001 року рідною мовою назвали українську 10,10 %, російську — 89,39 % грецьку — 0,11 % мешканців м. Маріуполь.
За даними перепису 2001 на території, підпорядкованій міській раді Маріуполя, мешкало 514 548 осіб, у тому числі в місті Маріуполь — 492 176 осіб.
Національний склад
Національний склад населення за даними перепису 2001 року та перепису 1926 року:
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
З 2022 року РФ, що незаконно окупує Маріуполь, вживає заходів для викорінення української мови та зросійщення міста: в усіх навчальних закладах міста викладають тільки російською мовою, до міста масово завозять росіян.
Адміністрація

Самоврядування
У місті сформована міська рада, очолює яку міський голова. Місто традиційно підтримує ліві й проросійські політичні сили. На останніх парламентських виборах (2012) місто проголосувало за Партію регіонів — 47,6 % голосів, КПУ — 27,8 % голосів, ВО «Батьківщина» — 8,3 % голосів, УДАР — 7,6 % голосів, ВО «Свобода» — 1,6 % голосів.
У 2015 році міським головою Маріуполя обраний Вадим Бойченко.
Адміністративний поділ
Центральний район, центральний район міста. Народна назва центральної частини району — Центр, або Го́род.
Кальміуський район, на півночі міста, найбільший за площею та за розвитком промисловості. Народна назва: Ілліча.
Лівобережний район, на сході міста, на лівому березі Кальміуса. Народна назва: Лівий Берег.
Приморський район, на півдні міста, на березі Азовського моря. Народна назва центральної частини району: Порт.
Символіка

Сучасний варіант герба використовує композиційні принципи й кольори герба зразка ще 1811 року. Щит розділений горизонтально на дві рівні частини. Зверху поле срібного кольору, знизу — синє. Лінія розділу хвиляста. Синій колір і хвиляста лінія символізують море, тому що Маріуполь — портове місто. Срібне поле символізує виробництво сталі. У центрі герба зображений якір — символ портового міста. Причому, сам якір складається з ковша (кільце якоря), що виливає метал по контурі й цифр 1778 — року заснування міста.
У Маріуполі відзначаються дати місцевого значення: День визволення міста від нацистських загарбників (10 вересня), День визволення від російських окупантів (13 червня), День міста (перша неділя після дати 10 вересня), а також професійні свята: День металурга, День машинобудівника, День моряка та інші.
Економіка

Промисловість
За оборотом реалізації готової продукції промисловість Маріуполя займала перше місце в регіоні. В розрізі основних груп промислової продукції традиційно переважали:
продукція металургії і готових металевих виробів — 78,3 %.
Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча — чистий дохід 13,348 млрд грн.
Азовзагальмаш (концерн «Азовмаш», чистий дохід 1,950 млрд грн.
Маріупольський завод важкого машинобудування, чистий дохід 1,071 млрд грн.
судноремонтний завод, завод «Електробутприлад», «Термічний завод», «Азовелектросталь», Маріупольський дослідно-експериментальний завод, завод «Магма».
Будівництво
Переважало промислове будівництво. Масова забудова житлових кварталів у місті скінчилася у 80-х роках минулого сторіччя. До 24.02.2022 року будувалось головним чином комфортабельне житло. Будівельними установами міста за 9 місяців 2005 року виконаний обсяг підрядних будівельно-монтажних робіт на 304,4 млн гривень. Міська частка за цим показником у загальнообласному — 22,1 %.
Фінанси
Станом на 1 грудня 2015 року надходження доходів загального фонду бюджету склали ₴ 2142,5 млн (у тому числі: власних доходів загального фонду — 990,8 млн, міжбюджетні трансферти — 1151,7 млн (з них субвенції з державного бюджету: на освіту — 282,1 млн, на охорону здоров'я — 345,5 млн).
За січень-серпень 2015 обсяг реалізації промислової продукції склав ₴ 43,4 млрд. Виробництво скоротилося: чавун на 16,5 %, сталь на 19,5 %, агломерат на 17,8 %, прокат на 5,6 %. За обсягами продукції, Маріуполь займає перше місце в області.
Інфраструктура

Зв'язок
У місті працювали усі провідні українські оператори мобільного зв'язку. У радянський час у місті працювало 10 АТС, в останній час додалося ще 6 цифрових АТС. З початком російської облоги робота українських операторів зв'язку припинилася.
Транспорт
Маріуполь є точкою перетину автошляхів національного та міжнародного значення: Н20 (Слов'янськ — Донецьк — Маріуполь), М14E58 (Ростов-на-Дону — Одеса) та Н08 (Бориспіль — Запоріжжя — Маріуполь).
З Маріуполя здійснювалось пряме залізничне сполучення з багатьма містами України; приміський рух електропоздів здійснювався лише до станції Волноваха. З маріупольського аеропорту до початку російсько-української війни здійснювалися рейси в міста України, Росії, Туреччини, Греції та інших країн. У місті функціонував міжнародний автовокзал і приміська автостанція АС-2. Маріупольський морський торговельний порт (найбільший на Азовському морі і один із найбільших в Україні, вантажообіг близько 15 мільйонів тонн на рік) цілий рік здійснював вантажоперевезення в десятки країн світу.
У місті діяло автобусне, тролейбусне та трамвайне сполучення. До повномасштабного російського вторгнення в Україну було зареєстровано близько 100 тисяч одиниць автомобільного транспорту.
Екологія та довкілля
Маріуполь займає перше місце в Україні за об'ємами викидів шкідливих речовин промисловими підприємствами. В останні роки проблемами екології почали займатися провідні підприємства міста, у зв'язку з чим за 15 останніх років промислові викиди знизилися майже в 2 рази.
Парки
Міський сквер («Театральна площа»), Екстрім-парк (нові атракціони біля найбільшого в місті Палацу Культури Металургів), Лугопарк імені Гурова (колишній імені 200-річчя Маріуполя), Міський сад («Горсад», «Дитячий ЦПКіВ»), парк «Веселка» у Орджонікідзевському районі, «Петровського» (біля сучасного стадіону імені Володимира Бойка та споруд баскетбольного клубу «Азовмаш») — у Кальміуському, Приморський парк — у Приморському районі міста.
Культура

До 24 лютого 2022 року Маріуполь — друге за значенням місто в Донецькій області (після Донецька), десяте за чисельністю населення в Україні. Має давню історію (Маріуполь — перший населений пункт на території Донецької області, що одержав статус міста, в 1779 році). Місто мало статус «металургійної столиці» України, регіональним курортом, неодноразово одержував вищі місця в українських рейтингах за благоустроєм тощо.
У порівняно молодому місті (трохи більше 200 років) не було умов для розквіту великих архітектурних стилів. Знищений міський собор мав ознаки провінційного класицизму. Пересічна забудова кінця 19-го — початку 20-го ст. має всі ознаки декоративного стилю капіталізму модерн (ар нуво) — прихисток ветеранів Першої світової війни (краєзнавчий музей), хоральна синагога 1882 р, зруйнована), колишнє Духовне училище(1880 р.), колишня Олександрівська чоловіча гімназія (арх. М. К. Толвінський), особняк лікаря Гампера С. В. 1897 р.), готель «Контіненталь» (ДК «Азовсталь»).
До 1917 року Маріуполь мав дев'ять православних храмів, католицький костел св. Катерини (1860 р.), декілька синагог. Найкращою за архітектурними якостями була церква Марії Магдалини псевдовизантійського стилю (освятили 1897 р, зруйнована, забудовано драматичним театром). Найбільший серед сучасних храмів — собор св. Миколи Чудотворця (арх. Клюєв А. Д. та Еренбург Н. Ю., 1992 р). Мусульманам побудували мечеть Сулеймана Великого та Роксолани на гроші азербайджанської громади.
У різні роки в Маріуполі жили письменники В. Короленко, О. Серафимович, малював краєвиди та будівлю Азовсталі художник А. В. Лентулов (твори нині в Третьяковській галереї). На початку 1930-х рр. Маріуполь відвідав Костянтин Ціолковський, де читав лекції з міжпланетних мандрів.
У Маріуполі народився видатний художник Архип Куїнджі (близько 1842—1910), вчитель Миколи Реріха (1874—1947).
Архітектура
Основні об'єкти
Старий Маріуполь (район, відокремлений на півдні — узбережжям Азовського моря, на сході — річкою Кальміус, на півночі — бульваром Шевченка, на заході — проспектом Металургів) забудований головним чином малоповерховими будинками, зберіг свою дореволюційну архітектуру. Лише вулиця Куїнджі (тоді — Артема) та проспект Миру (тоді — Леніна) були забудовані після Німецько-радянської війни сучасними будинками так званої «сталінської» архітектури, наприклад, два будинки зі шпилем на Театральній площі, будинком драмтеатру, ДОСААФ на місті зруйнованого собору, будинок Дитячого Світу (сучасний будинок банку ПУМБ), універмаг «Україна» (в колишньому ЦУМ). Цікавою є забудова частини Лівого берега міста малоповерховим житловим масивом 1950-х років з затишними дворами. З'явилися в місті й висотні будівлі в 9—14 поверхів.
Центральний район Маріуполя (від проспекту Металургів до проспекту Будівельників) — це майже винятково адміністративна та комерційна забудова (будинок міськради, поштамту, кінотеатр імені Лукова, Маріупольський державний університет — МДУ, Приазовський державний технічний університет — ПДТУ, центральна міська бібліотека імені Короленка, великі магазини (торговельно-розважальні комплекси «Обжора», «Абсолют» «Тисяча дрібниць» тощо).
Архітектура решти житлових районів («Західний», «Східний», «Кіровський», «Черемушки», 5-й, 17-й мікрорайони тощо) не відзначаються особливою оригінальністю і подані стандартними 5- та 9-поверховими будинками. Житловий фонд міста — це 9,82 млн м² загальної площі, забезпеченість населення житлом — 19,3 м² у середньому на 1 мешканця. Частка приватизованого житла 76,3 %. Розроблений ескіз генерального плану міста.
Найважливіші вулиці
Проспекти Миру (центральна магістраль), Металургів (з'єднує 3 правобережні райони міста), проспект Перемоги (в Лівобережному районі), Будівельників, Нахімова (2 останніх з'єднують Центральний та Приморський райони міста), проспект Бойко В. С. (у Кальміуському районі) тощо.
Засоби масової інформації
Друковані
Працювало більш ніж 20 місцевих газет, у тому числі «Приазовский рабочий», «Неделя. Аргументы, факты, события», «Дом советов», «Іллічівець», «Привет, ребята», «Азовский машиностроитель», «Новый азовсталец», «Мариупольский портовик», «Вечерний Мариуполь».
FM-радіостанції
Через окупацію міста мовлення всеукраїнських и регіональних радіостанцій припинено.
Спорт

У вищій футбольній лізі України грає маріупольська команда «Маріуполь». Баскетбольний клуб «Азовмаш» — неодноразовий чемпіон України. Клуб водного поло «Іллічівець» — протягом багатьох років — постійний чемпіон України. Вагомих успіхів отримала школа маріупольського боксу, греко-римської боротьби, художньої гімнастики тощо.
стадіон імені Володимира Бойка (в минулому — «Новатор», «Іллічівець»)
спорткомплекс «Азовсталь» (стадіон, манеж)
стадіон «Азовець» (в минулому «Локомотив»)
спорткомплекс «Азовмаш» (спортивно-борцовий клуб «Гелікон»)
водні станції «Маркохім», комбінату імені Ілліча, «Азовзалізобетон».
Освіта і наука
У місті було 2 державних університети, 3 інститути, 2 академії, 6 технікумів, 4 коледжі.
Працювали 81 загальноосвітня установа, у тому числі 67 загальноосвітніх шкіл (навчалися 48 500 школярів), 2 гімназії, 3 ліцеї, 4 вечірні змінні школи, 3 інтернати, 2 приватні школи, 11 професійно-технічних установ (6 274 учнів), 94 дитячих дошкільних установ (12 700 дітей).
Відомі люди
Народилися
Аджі Рустам Іванович (1973) — український борець греко-римського стилю, чемпіон та бронзовий призер чемпіонатів світу, бронзовий призер чемпіонату Європи, учасник двох Олімпійських ігор. Заслужений майстер спорту України з греко-римської боротьби. Перший в історії незалежної України чемпіон світу з греко-римської боротьби.
Балтача Сергій Павлович (нар. 1958) — український радянський футболіст. Відомий своїми виступами за «Динамо» Київ. Віце-чемпіон Європи 1988.
Володимир Бойко — герой України, голова правління Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча.
Волков Микола Миколайович (1999—2019) — доброволець УДА, учасник російсько-української війни.
Катрич Олег Володимирович (1977—2022) — український військовик, лейтенант полку «Азов», оборонець Маріуполя, кавалер ордену Богдана Хмельницького ІІІ ступеня
Копань Василь Юрійович (1995—2024) — український військовик, підполковник бригади «Азов», оборонець Маріуполя
Куїнджі Архип Іванович (1842—1910) — художник пейзажист 19 століття, викладач в Петербурзькій Академії мистецтв.
Назаренко Андрій Володимирович (1985—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Руських Сергій Миколайович (1979—2020) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Стоянський Павло Васильович (1989—2018) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Макарченко Олександр Федорович — ректор Львівського медичного університету, академік НАН України.
Максимович Володимир Олександрович — український науковець-медик, доктор медичних наук, професор.
Ткаченко Іван Семенович — доктор економічних наук, академік.
Черкез Євген Євгенович (1994—2022) — український військовик, сержант полку «Азов», оборонець Маріуполя, кавалер ордену «За мужність» ІІІ ступеня
Проживали
Прокопенко Денис Геннадійович — український офіцер, підполковник Національної гвардії України, командир Окремого загону спеціального призначення «Азов».
Міста-побратими
Поточні міста-побратими
Станом на серпень 2017 року у Маріуполя встановлені побратимські стосунки із 20 містами.
Колишні міста-побратими
Таганрог (28 квітня 1993 — 29 червня 2017)
Єйськ (10 вересня 1994 — 24 лютого 2022)
Желєзногорськ (20 червня 2009 — 24 лютого 2022)
Незаконні. Встановлені окупаційною владою
Санкт-Петербург, Росія.(з 24 травня 2022)
У зв'язку із російською агресією проти України, 29 червня 2017 року міська рада Маріуполя ухвалила рішення розірвати побратимські стосунки із російськими містами Таганрог та Нар'ян-Мар. При цьому залишились чинними договори з містами Єйськ, Барнаул та Желєзногорськ.
24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні стосунки з Росією через широкомасштабне вторгнення Росії в Україну.
а Оригінал угоди про співпрацю втрачено внаслідок пожежі у будівлі Маріупольської міської ради.
Цікаві факти
У єдиному районі Маріуполя, котрий не має виходу до моря, а саме в Кальміуському, розташований суднобудівний завод «Плаз».
Див. також
День звільнення Маріуполя від проросійських терористів
Література й джерела
История городов и сёл Украинской ССР. Донецкая область. — К.: Укр. сов. энциклопедия, 1976.
Дидова А. З. Памятные места Донбасса: Путеводитель. — Донецк: Донбас, 1979.
Восстановление Донбасса (1946—1950): Док. и матер.. — К.: Политиздат Украины, 1986.
Савченко А. П. Городу Марии — 225. — Мариуполь: «Світильник» ОРА Интернешил, 2003. — ISBN 966-7262-22-5.
Яруцкий Л. Мариупольская старина. — 1991.
Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
Петро Лаврів. Історія південно-східної України. — Львів. «Слово», 1992. — 152 с. ISBN 5-8326-0011-8
Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
Маріуполь — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР [Архівовано 7 квітня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
Буров С. Мариуполь. Былое // Приазовский рабочий. — 2003. — ISBN 966-8208-06-4.
Посилання
Іван Синяк. Поселення Кальміуської паланки в генезі сучасних населених пунктів // Нариси з історії освоєння Південної України XV—XVIII ст. / За ред. О. Репана; Український інститут національної пам'яті. — Київ: К. І. С., 2020. — С. 227—255. — 288 с. — ISBN 978-617-684-259-0.
Міська газета «Приазовський робочий» [Архівовано 28 березня 2022 у Wayback Machine.]
Газета «Іллічівець» [Архівовано 7 квітня 2022 у Wayback Machine.]
Афиша [Архівовано 2 квітня 2010 у Wayback Machine.]
Маріупольський міський портал [Архівовано 11 квітня 2007 у Wayback Machine.]
Маріупольський інформаційно-розважальний портал
Билецкий и Мосийчук расхаживали по Мариуполю с георгиевскими ленточками на груди // 0629.com.ua, 14 червня 2015 [Архівовано 16 червня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
Маріуполь [Архівовано 14 березня 2022 у Wayback Machine.], Національна бібліотека Ізраїлю
Kaynak: Wikipedia – Маріуполь · CC BY-SA 4.0
Sağlık
Mariupol, Donetsk bölgesinin güneyinde önemli bir tıp merkezidir.
Mariupol'daki Bölgesel Yoğun Tedavi Hastanesi
Kaynak: Wikipedia – Mariupol · CC BY-SA 4.0
History

Ancient history
Neolithic burial grounds excavated on the shore of the Sea of Azov date from the end of the third millennium BCE. Over 120 skeletons have been discovered, with stone and bone instruments, beads, shell-work, and animal teeth.
Crimean Khanate
From the 12th through the 16th century, the area around Mariupol was largely devastated and depopulated by intense conflict between the Crimean Tatars, the Nogay Horde, the Grand Duchy of Lithuania, and Muscovy. By the middle of the 15th century, much of the region north of the Black and Azov Seas was annexed by the Crimean Khanate and became a dependency of the Ottoman Empire. East of the Dnieper River a desolate steppe stretched to the Sea of Azov, where lack of water made early settlement precarious. Being near the Muravsky Trail exposed it to frequent Crimean–Nogai slave raids and plundering by Tatar tribes, preventing permanent settlement and keeping it sparsely populated, or even entirely uninhabited, under Tatar rule. Hence it was known as the Wild Fields or the 'Deserted Plains' (Campi Deserti in Latin).
Cossack period
In this region of Eurasian steppes, the Cossacks emerged as a distinct people in the late fifteenth and early sixteenth centuries. Below the Dnieper Rapids were the Zaporozhian Cossacks, freebooters organized into small, loosely-knit, and highly mobile groups who were both livestock farmers and nomads. The Cossacks would regularly penetrate the steppe to fish and hunt, as well as for migratory farming and to herd livestock. Their independence from governmental and landowner authority attracted to join them many peasants and serfs fleeing the Polish–Lithuanian Commonwealth and Grand Duchy of Moscow.
The Treaty of Constantinople in 1700 further isolated the region, as it stipulated that there should be no settlements or fortifications on the coast of the Azov Sea to the mouth of the Mius River. In 1709, in response to a Cossack alliance with Sweden against Russia, Tsar Peter the Great ordered the liquidation of the Zaporozhian Sich, and their complete and permanent expulsion from the area. In 1733, Russia was preparing for a new military campaign against the Ottoman Empire and therefore allowed the return of the Zaporozhians, although the territory officially belonged to Turkey.
Geography

Mariupol is located in the south of the Donetsk Oblast, on the coast of Sea of Azov and at the mouth of Kalmius River. It is located in an area of the Azov Lowland that is an extension of the Ukrainian Black Sea Lowland. To the east of Mariupol is the Khomutov Steppe, which is also part of the Azov Lowland, located on the border with Russia.
The city occupies an area of 166 km2 (64 sq mi), or 244 km2 (94 sq mi) including suburbs administered by the city council. The downtown area is 106 km2 (41 sq mi), while the area of parks and gardens is 80.6 km2 (31.1 sq mi).
The city is mainly built on land made of solonetzic (sodium enriched) chernozem, with a significant amount of underground subsoil water, that frequently leads to landslides.
Climate
Mariupol has a humid continental climate (Köppen climate classification Dfa) with warm summers and cold winters. The average annual precipitation is 511 millimetres (20 in). Agroclimatic conditions allow the cultivation of warmth-loving agricultural crops with long vegetative periods (sunflower, melons, grapes, etc.). However water resources in the region are insufficient, so ponds and water basins are used for the needs of the population and industry.
In winter, the wind blows mainly from the east, and in summer the north.
Ecology
Mariupol has historically led Ukraine in the volume of emissions of harmful substances by industrial enterprises. The city's leading enterprises have begun to address these ecological problems, so, over the last 15 years, industrial emissions have fallen to nearly a half of their previous levels.
Due to stable production by the majority of the large industrial enterprises, the city constantly experiences environmental problems. At the end of the 1970s, Zhdanov (Mariupol) ranked third in the USSR (after Novokuznetsk and Magnitogorsk) in the quantity of industrial emissions. In 1989, including all enterprises, the city had 5,215 sources of atmospheric pollution producing 752,900 tons of harmful substances a year (about 98% from metallurgical enterprises and Mariupol Coke-Chemical Plant "Markokhim"). Even after Ukraine regained independence in 1991, by the mid-1990s many pollution limits were still exceeded:
Government and politics

City administration and local politics
The Mariupol electorate traditionally supported left wing (socialist and communist) and pro-Russian political parties. At the turn of the 21st century the Party of Regions numerically prevailed in the Mariupol City Council, followed by the Socialist Party of Ukraine. Besides the city council, the local population in Mariupol also voted for deputies in the Donetsk Oblast Council on a regional level and the Verkhovna Rada on a national level.
In the presidential elections of 2004, 91.1% of the city voted for Viktor Yanukovych and 5.93% for Viktor Yuschenko. In the 2006 parliamentary elections, the city voted for the Party of Regions with 39.72% of the votes, the Socialist Party of Ukraine with 20.38%, the Natalia Vitrenko Block with 9.53%, and the Communist Party of Ukraine with 3.29%.
In the 2014 parliamentary elections the Opposition Bloc won more than 50% of the votes. The seats of the city's two electoral districts were won by Serhiy Matviyenkov and Serhiy Taruta.
In the October 2020 local elections Vadym Boychenko was re-elected mayor (chairman of executive committee of the city council) of the city with 64.57% of the votes as a candidate of the Vadym Boychenko Bloc. In these mayoral elections Volodymyr Klymenko of Opposition Platform — For Life received 25.84% of the vote, self-nominated candidate Lydia Mugli received 4.72%, the candidate from For the Future Yulia Bashkirova received 1.68% and the nominee from Our Land Mykhailo Klyuyev received 0.99% of the votes. Voter turnout in the election was 27%.
In the concurrent election in the council, the Opposition Bloc received a landslide victory. Out of a total of 54 deputies, 45 of them were part of the Opposition Bloc party, 5 were from Power of the People party, and 4 from Our Land party.
On 6 April 2022, amidst the siege of the city, politician Konstantin Ivashchenko, who had been elected Deputy leader of Mariupol City Council two years earlier, was installed by Russia as the mayor of Mariupol. He served as the de facto mayor until January 2023, when he was replaced with Oleg Morgun.
Demographics

As of 1 December 2014, the city's population was 477,992. Over the previous century the population had grown nearly twelvefold. The city is populated by Ukrainians, Russians, Pontic Greeks (including Caucasus Greeks and Tatar- and Turkish-speaking but Greek Orthodox Christian Urums), Belarusians, Armenians, Jews, etc. The main language is Russian.
The population fell precipitously as the result of the siege of the city in 2022. Per Ukrainian sources it was 120 thousand in 2023, while according to Russian administration the city population was approximately 280 thousand.
Ethnic structure
The city is largely and traditionally Russian-speaking, while ethnically the population is divided about evenly between Ukrainians and Russians. There is also a significant ethnic Greek minority in the city.
In 2002, ethnic Ukrainians made up the largest percentage (48.7%) but less than half of the population; the second greatest ethnicity was Russian (44.4%). A June–July 2017 survey indicated that Ukrainians had grown to 59% of Mariupol's population and the Russian share had dropped to 33%.
The city is home to the largest population of Pontic Greeks in Ukraine ("Greeks of Priazovye") at 21,900, with 31,400 more in the six nearby rural areas, totaling about 70% of the Pontic Greek population of the area and 60% for the country.
Language structure
The city is predominantly Russian speaking. From 60% to 80% of Ukrainian-language inhabitants communicate in Surzhyk, due to the large influence of Russian culture.
Most Greek-speaking villages in the region speak a dialect called Rumeíka, a branch of Pontic Greek. About 17 villages speak this language today. Modern scholars distinguish five subdialects of Rumeíka according to their similarity to standard Modern Greek. This was derived from the dialect of the original Pontic settlers from the Crimea. Although Rumeíka is often described as a Pontic dialect, the situation is more nuanced. Arguments can be brought both for Rumeíka's similarity to Pontic Greek and to the Northern Greek dialects. In the view of Maxim Kisilier, while the Rumeíka dialect shares some features with both the Pontic Greek and the Northern Greek dialects, it is better considered on its own terms as a separate Greek dialect, or even a group of dialects.
Economy

Employment
In 2009, the official rate of unemployment in the city was 2%. The figure, however, only included people registered as "unemployed" in the local job centre. The real unemployment rate was therefore higher.
Industry
There were 56 industrial enterprises in Mariupol under various plans of ownership. The city's industry was diverse, with heavy industry dominant. Mariupol was home to major steel mills (including some of global importance) and chemical plants; there was also an important seaport and a railroad junction. The largest enterprises were Ilyich Iron and Steel Works, Azovstal, Azovmash Holding, and the Mariupol Sea Trading Port. There were also shipyards, fish canneries, and various educational institutions with studies in metallurgy and science.
The total industrial production of the city for eight months in 2005 (January – August) was 21378.2 million hryvnas (US$4.233 billion), compared to 1999 – 6169.806 million hryvnas (US$1.222 billion). This was 37.5% of the total production for Donetsk Oblast. The leading business of the city was ferrous metallurgy, which made up 93.5% of the city's income from industrial production. The annual output estimates are in millions of tonnes of iron, steel, rolled iron, and agglomerate.
Illich Steel and Iron Works (Mariupol Metallurgical Combine named Ilyich) was an integrated mill, with all the facilities for a full metallurgical cycle. Housing around 100 thousand workers, it was the second largest in Ukraine, after Kryvorizhstal. The company was the collective property of the Society of Tenants (Joint-Stock Company "Ilyich-steel"; with about 37,000 worker-shareholders). The head of the board of enterprise was the People's Deputy, Volodymyr Boyko. The enterprise had multiple structural divisions: Management of Public Catering and Trade ("УОПТ", a network of 52 enterprises), a chemist's network Ilyich-Pharm, more than 50 agro shops (former collective farms of the south of Donetsk and Zaporizhzhia Oblasts), the office of the Komsomol Mines, various machine-building enterprises in the Cherkasy Oblast, Mariupol International Airport, and the Mariupol Television Network (locally known as MTV).
Culture

Cultural institutions
Donetsk Academic Regional Drama Theater. In 2003 the oldest theater in the region celebrated its 125th anniversary. For its contribution to the spiritual education of theater, in 2000 it was awarded the laureate in the "Gold Scythian" competition. The theatre was largely destroyed by Russian airstrikes on 16 March 2022 in an attack that has been classified as a war crime by both the Organization for Security and Co-operation in Europe and Amnesty International. While the theatre's staff continues to perform in exile, the Russian occupation authorities rebuilt and reopened the theatre on 28 December 2025 in a propaganda effort to showcase reconstruction in occupied Ukrainian territory.
Palaces of culture (recreation centres) (together with clubs – 16):
Metallurgov ("Metallurgists") of Ilyich Steel & Iron Works
Iskra ("Spark") of Azovmash Machine-builder Concern
Palace of children's and youth art ("Palace of Children art")
Museum of Folk Life (formerly, the museum of Andrey Zhdanov)
Museum halls of the industrial enterprises and their divisions, establishments and the organisations of city, and others.
Serafimovich Library (The oldest library in the city);
And also: Gaydar Library, Honchar Library, Hrushevsky Library, Krupskaya Library, Kuprin Library, Lesya Ukrainka Library, Marshak Library, Morozov Library, Novikov-Priboy Library, Pushkin Library, Svetlov Library, Turgenev Library, Franko Library, Chekhov Library, Chukovsky Library, the libraries of industrial enterprises, establishments, and the organisations of the city.
Art and literature
Creative Organisations of Artists, Union of Journalists of Mariupol, the Literary Union «Azovye» (from 1924, about 100 members), and others. Works of Mariupol poets and writers: N. Berilov, A. Belous, G. Moroz, A. Shapurmi, A. Savchenko, V. Kior, N. Harakoz, L. Kiryakov, L. Belozerova, P. Bessonov, and A. Zaruba are written in the Russian, Ukrainian, and Greek languages. Presently, 10 members of the National Union of Writers of Ukraine live in the city.
Tourism and attractions

Tourist attractions are mainly on the coast of the Sea of Azov. Around the city a strip of resort settlements was established: Melekino, Urzuf, Yalta, Donetsk Oblast, Sedovo, Bezymennoye, Sopino, Belosaray Kosa,
The first resorts in the city opened in 1926. Along the sea a narrow bar of sandy beaches stretches for 16 km. Water temperature in the summer ranges from 22 to 24 °C (72–75 °F). The duration of the bathing season is 120 days.
Parks
Extreme Park (new attractions near to the biggest in city of the Palace of Culture of Metallurgists)
Gurov Meadow-park (former Meadow-park a name of the 200-anniversary of Mariupol)
City Garden ("Children's Central Public Garden")
Veselka Park (Livoberezhnyi District), named for the rainbow
Petrovsky Park (near the modern Volodymyr Boiko Stadium and constructions of "Azovmash" basketball club, Kalmiuskyi District)
Monuments
Mariupol has monuments to Vladimir Vysotsky, and in honour of the liberation of Donbass, the metallurgists, and others.
The city of Mariupol has several parks and squares, the most popular being the City Square (Theater Square), the Amusement Park, the Gurov Park (formerly Mariupol Bicentenary Park), the Petrovski Park, the City Gardens (with monuments to the heroes of the Second World War, inaugurated in 1863, the Vessiolka park, the Azovstal park, the Sea park (formerly of the Fiftieth Anniversary of the October Revolution).
Mariupol is known for its many memorials, statues and sculptures, including the bust of Mariupol-born painter Arkhip Kuindzhi, a statue of Taras Shevchenko, founder of the Ukrainian literary language in the second half of the 19th century, as well as Pushkin, representing the Russian language. Four statues of Lenin remain as testimonies to history. A statue of Andrei Zhdanov after whom the city was named from 1948 to 1990, dominated the central square of the city in the Soviet period but was removed in 1990. A statue of the iconoclastic singer Vladimir Vysotsky (former husband of the Russian-French actress Marina Vlady), was inaugurated in 1998. A bust of the winner of the White Army, commander of a battalion in the region in April 1919, Kuzma Anatov, was inaugurated in 1968 on the street of the same name.
Infrastructure

Architecture and construction
Old Mariupol is an area defined by the coast of the Sea of Azov to the south, the Kalmius River to the east, to the north by Shevchenko Boulevard, and to the west by Metalurhiv Avenue. It is made up mainly of low-rise buildings and has kept its pre-revolutionary architecture. Only Artem Street and Miru Avenue were built after World War II.
The central area of Mariupol (from Metalurhiv Avenue up to Budivelnykiv Avenue) is made up almost entirely of administrative and commercial buildings, including a city council building, a post office, the Lukov cinema, Mariupol State University of Humanities, Priazov State Technical University, the Korolenko central city library, and many large stores.
The architecture of other residential areas (Zakhidny, Skhidny, Kirov, Cheremushky, and 5th and 17th quarters) is not particularly distinctive or original and consists of typical apartment buildings of five to nine storeys.
The term "Cheremushki" carries a special meaning in Russian culture and now also in Ukrainian; it usually refers to the newly settled parts of a city. The city's residential area covers 9.82 million square meters.
Industrial construction prevails. Mass building of habitable quarters within the city ended in the 1980s. Mainly under construction now are comfortable habitations. The city's construction industry for nine months of 2005 executed a volume of civil contract and building works of 304.4 million hrivnas (US$60 million). The city density on this parameter is 22.1%.
Mariupol was almost completely destroyed during the Russian siege of Mariupol in 2022.
Main streets
Avenues: Miru, Metalurhiv, Budivelnykiv, Ilyich, Nakhimov, Peremohy, Lunin, and Leningradsky (in Livoberezhnyi District)
Streets: Artem, Torhova, Apatov, Kuprin, Uritsky, Bakhchivandzhi, Gagarin, Karpinsky, Mamin-Sibiryak, Taganrog, Olympic, Azovstal, Makar Mazay, Karl Liebknecht
Education
Eight-one general educational establishments operated in Mariupol, including: 67 comprehensive schools (48,500 students), two grammar schools, three lyceums, four evening schools, three boarding schools, two private schools, eleven professional educational institutions (6,274 students), and 94 children's preschool establishments (12,700 children).
Local media

More than 20 local newspapers are published, mostly in Russian, including:
Azovsky Mashinostroitel (Azov Machine-builder)
Twelve radio stations, and seven regional television companies and channels:
MTV Broadcasting Company (Mariupol television)
Retransmitting about 15 national public channels (Inter, 1+1, STB, NTN, 5 Channel, ICTV, First National TV, New Channel, TV Company Ukraina, etc.)
Public organizations
There are about 300 public associations, including 22 trade-union organizations, about 40 political parties, 16 youth groups, four women's organizations, 37 associations of veterans and disabled, and 134 national and cultural societies.
Sports

Mariupol is the hometown of the nationally famous swimmer Oleksandr Sydorenko who lived in the city until his death on 20 February 2022.
FC Mariupol was a football club, with a great sport traditions and a history of participation at the European level competitions.
The water polo team, the "Ilyichevets", is the undisputed champion of Ukraine. It has won the Ukrainian championship 11 times. Every year it plays in the European Champion Cup and Russian championship.
Azovstal' Canoeing Club on the Kalmius River. Vitaly Yepishkin – third place in the World Cup in the 200m K-2.
Azovmash Basketball Club, like the "Ilichevets" Water-polo Club, has numerous national championship titles. Significant successes were obtained as well by the Mariupol schools of boxing, Greco-Roman wrestling, artistic gymnastics, and other types of sport.
Sports building in the city (count 585):
Azovets stadium (in the past known as Locomotive)
Sister cities
2022–present
On 24 May 2022, following the setting up of a Russian occupational administration in Mariupol, the city was twinned with Saint Petersburg. It was twinned with Grozny on 10 August 2023. An art symbol of the twinning that was unveiled on Palace Square in Saint Petersburg was defaced. It disappeared at a later date.
Kaynak: Wikipedia – Mariupol · CC BY-SA 4.0
