Overview
Самáр — місто в Україні, на межі Запорожжя та Надніпрянщини, адміністративний центр Самарівської міської громади та Самарівського району Дніпропетровської області, складова частина Дніпровської агломерації. Історичний центр географічного та етнокультурного українського краю — Присамар'я.
Interested in working with us in the future?
Follow to see new jobs and posts in your feed.
No news yet.
About
Самáр — місто в Україні, на межі Запорожжя та Надніпрянщини, адміністративний центр Самарівської міської громади та Самарівського району Дніпропетровської області, складова частина Дніпровської агломерації. Історичний центр географічного та етнокультурного українського краю — Присамар'я.
Kaynak: Wikipedia · CC BY-SA 4.0
Назва

Перші офіційні назви міста: Самарчик, пізніше Новоселиця, народна назва — Самар (ст.-укр. Самарь). У 1794 році після ліквідації Запорізької Січі (1775) та перенесення на місце Новоселиці повітового міста Катеринославської губернії Новомосковська з місця Старосамарського ретраншементу місто отримало зросійщену колоніальну назву — Новомосковськ (рос. дор. Новомосковскъ). У ході процесу деколонізації топонімів України у вересні 2024 року місту повернено його історичну та народну назву — Самарь, видозмінену відповідно до чинного правопису — Самар.
Топонімія
Гідронім тюркського походження Самар виник унаслідок топонімічної метафоризації від тюрк. (чагат.) samar «мішок», (кирг.) samar «таз, глечик» > д. тюрк. сäмäр, семер «мішок, сідло, ярмо». Поступова фемінізація давньотюркського *Samar, *Sämar відбулася на слов'янському мовному ґрунті за допомогою структурального суфікса *-jь (Самарь > Самар) або приєднання закінчення -а (Самара) у зв'язку з узгодженням гідронімів із номенклатурним іменем річка. Значних трансформацій зазнавала кінцева частина тюркізмів у зв'язку з переходом їх до слов'янської морфологічної системи, внаслідок чого вони набували категорії роду (частіше жіночого, за найпоширенішим типом слов'янських річкових назв, рідше — чоловічого). Багатьом тюркським гідронімам були властиві консонантні закінчення, частина яких діставала кінцеве -а — показник жіночого роду (Самара > Самарь > Самар). Слов'янізація форми чоловічого роду відбувалася в двох напрямках — крім появи кінцевого -а, набуття старим гідронімом ознак жіночого роду виникло завдяки пом'якшенню кінцевого приголосного, що призвело до появи поширеного в минулому варіанта «Самарь». Така форма гідроніма була поширеною в мові запорожців, про що свідчить чиста поява її в документах, пов'язаних із Запорізькою Січчю. Таку саму назву мало й місто, що розташовувалось на цій річці, а ще раніше — центральне поселення Самарської паланки Новоселиця. Цю неофіційну назву місто зберігало і в середині ХІХ-го століття. Діалектна форма «Самарь» відповідає фонетичним особливостям степового говору у системі південно-східного наріччя української мови.
Символіка
Сучасні герб, прапор та гімн Самарі затверджені 25 липня 2025 року відповідними рішеннями №2132, №2133, №2131 Самарівської міської ради LI сесії VIII скликання. Це історичне рішення частково повернуло місту його автентичну символіку, яка бере свій початок ще з часів його заснування. Також на тій же сесії, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», затверджено брендбук Самарівської міської громади рішенням №2134 Самарівської міської ради LI сесії VIII скликання.
Герб Самарі має форму іспанського щита лазурової тинктури, яка символізує багатство й красу річки Самари, яку козаки вважали святою. У центрі герба — Троїцький собор, архітектурний пам’ятник народного зодчества, як символічний оберіг духовності народу. Золоті хрести собору символізують спасіння і справедливість, у той час, як срібні стіни — чистоту і мудрість.
Прапор Самарі являє собою малинове прямокутне полотнище із співвідношенням сторін 1:1, яке своїм окрасом нагадує запорозькі бойові хоругви, чим символізує зв'язок історії міста та запорізького козацтва. На прапорі — лев, один з історичних геральдичних елементів Самарської паланки. Над левом зображена восьмипроменева зірка — символ високих прагнень і цінностей.
Гімн Самарі являє собою маршово-величальну пісню, написану в жанрі громадянської лірики із перехресним римуванням. Має 4 куплети та приспів, який повторюється двічі. Сюжет посилається на козацьке минуле Самарі, прославляє місто та його мешканців, бажає йому мирного розвитку.
Історія

Дата заснування
У ході науково-практичної конференції «Історія м. Новомосковська, його околиць та поселень нижньої течії річки Самара» вченими істориками зазначено, що згаданий «городок старинный запорожский Самарь» дав початок історії нинішньої Самарі, а дата — 31.08.1576 року, рішенням сесії Новомосковської міськради № 431 від 07.09.2005 року визнана датою заснування міста Самарі.
Проте фактично відомо, що повторне заселення спустошеного Присамар'я починається у період Нової Січі у 1736 році з початком Російсько-турецької війни (1735—1739), а існування міста як поселення зазначається у документах та на мапах тільки приблизно середини століття. Тому точного датування початку сталого заселення місцевості сучасної Самарі на сьогодні документально не підтверджено, офіційною датою визначено 1576 рік, а теоретичне заснування міста та його історію слід вести лише з 1736 року.
Археологія
Археологічні дослідження у історичній частині міста майже не проводилися, що є основною причиною проблеми виявлення точної доби заснування міста.
Перші поселення на території сучасної Самарі належать до ІІІ тисячоліття до н. е. При розкопках курганів ямної культури бронзової доби, зокрема археологи виявили поховання, у яких знайшли зброю, крем'яні знаряддя праці, глиняні ліпні горщики.
У 1932 році під час будівництва жерстекатального заводу розкопано і досліджено кілька курганів катакомбної та зрубної культур (ІІ—І тисячоліття до н. е.), зокрема курган «Велика Могила».
Козацькі Вольності
Визначити наявність козацьких поселень на території сучасної Самарі за історичними документами або за старими мапами до періоду Нової Січі без археологічних досліджень місцевості є майже не можливою. Єдиним документом, що підтверджує наявність на Самарі певних поселень давніх часів є грамота польського короля Стефана Баторія до козаків за 1576 рік про передачу їм старовинного містечка Самарі. Проте цей документ неодноразово підлягав сумніву. Зокрема залишається не зрозумілим відсутність інших джерел, де б згадувалося це місто, а відсутність його на мапах до 1688 року взагалі наводить на думки про підробку цього документу. Тим паче залишається не зрозумілим місцезнаходження цього поселення, розкопки у Старій Самарі на місці Старосамарського ретраншементу показують про наявність певного поселення на території селища Шевченко у межах сучасного Дніпра, а не Самарі. Проте цей документ є головним джерелом по визначенню офіційної дати заснування міста, але підтвердити його та легітимізувати можливо лише археологічними дослідженнями місцевості у майбутньому.
Географія

Географічне розташування
Місто розташовано на правому березі річки Самари, лівої притоки річки Дніпро, та декількох безіменних її приток, на заході Самарських плавень та Самарської Товщі, за 25 км на північний схід від міста Дніпро у межах Орільсько-Самарської низовинної степової фізико-географічна області. На північ від міста розташований пагорб «Мар'янівська гора», на захід — безіменна болотиста місцевість з рядом дрібних річок, на південь — залишки Самарських плавнів та Самарська затока, на схід — Самарська Товща. Самар є найбільшим містом області, що повністю розташовано по праву сторону річки Самарі.
Самара
Самара — основна «артерія» міста. Завдяки їй працюють майже всі сектори економіки міста. Проте, сама річка має багато екологічних вад, які з часом накопичуються. Сама річка із року в рік «цвіте», бувають локальні мори риби, спостерігається її мінералізація. Проте річка все одно залишається привабливою для туристів, а для міста — головним ресурсом.
Самарські плавні
Головна рекреаційна зона Самара. Знаходиться через правий рукав Самари відносно міста. Самарські плавні являють собою лісові масиви, заплавні озера, рукави Самари, стариці, плавні тощо. Є улюбленим місцем відпочинку мешканців міста.
Паркові зони
Центральний міський парк імені Сучкова — головний парк міста. У парковій зоні наявні атракціони, пляж «Жабеня», ігровий майданчик для пляжного волейболу, 2 кафе, дитячий басейн, міська набережна, «Горбатий» міст, «Алея героїв Російсько-української війни», фонтан «Слон» тощо.
«Молодіжний острів» — зона відпочинку на перехресті вулиць Паланочна та Бориса Джонсона. Наявний пляж, ігрові майданчики для пляжного волейболу, спортивний майданчик, місця для риболовлі тощо. У 2022 році планувалося оновити острів, проте, через російське вторгнення в Україну у 2022 році, ці плани були відкладені.
Управління
Влада
Самар є адміністративним центром Самарівського району та Самарівської міської територіальної громади Дніпропетровської області.
Управління громадою здійснює Самарівська міська рада, до якої нині входять 38 депутати, яких обирає громада міста терміном на 5 років. З 2020 року у раді представлені 8 політичних партій: «Слуга народу» (6 депутатів), «Зелені» (4 депутатів), «Європейська Солідарність» (4 депутатів), «Пропозиція» (4 депутатів), «Батьківщина» (4 депутатів), «Блок Вілкула «Українська перспектива»» (3 депутатів), «Нова політика» (3 депутатів), та «За майбутнє» (3 депутатів), а також 7 позафракційних депутатів, бувших представників нині забороненої «ОПЗЖ». Виконавчу владу очолює міський голова, котрим від 25 жовтня 2020 року є Сергій Рєзнік та Виконавчий комітет, який складається з 15 членів.
Управління районом здійснює Самарівська районна рада, до якої нині входять 42 депутати, які обираються населенням району, включно з районним центром — Самар'ю, терміном на 5 років. З 2020 року у раді представлені 5 політичних партій: «Слуга народу» (12 депутатів), «Європейська Солідарність» (6 депутатів), «Батьківщина» (5 депутатів), «Пропозиція» (4 депутатів), «Блок Вілкула «Українська перспектива»» (4 депутатів), а також 11 позафракційних депутатів, бувших представників нині забороненої «ОПЗЖ». Головою районної ради є Сергій Храпов.
Судова влада міста та району знаходиться в юрисдикції Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Територія
Територія міста займає площу у 36 км2, проте через відсутність точно закріплених меж громади це число є приблизним.
Хоча територія Самарі не поділяється на райони, існує умовний поділ міста на такі історичні місцевості:
Паланка (Середмістя, Центр) — осередок появи та розвитку міста, його центральна та урбанізована частина. До Паланки також відносяться Кущівка, Гавришів Кут, Поділ, Красний Кут, Матня та Ярмарок.
Населення
Через відсутність сучасних переписів населення України з 2001 року населення міста до російського вторгнення в Україну оцінювалося як приблизне до 70 000 осіб.
Національний склад
Абсолютна більшість містян вважають себе за національністю українцями згідно з переписом 2001 року та по сьогодення. Серед національних меншин найбільшими є російська, білоруська, вірменська та ромська.
Мовний склад
Абсолютна більшість містян послуговуються в повсякденному житті та назагал українською мовою або несвідомо її суржиком із російською мовою. Другою за поширеністю мовою спілкування серед містян є російська. Проте остання майже не використовується в публічному вжитку.
Для місцевої української мови притаманні особливості відразу трьох говорів південно-східного наріччя, так як місто є їх умовним дільником, проте в мовленні більше домінує саме степовий говір. Прикладом для цього слугує назва міста, у котрій місцеві вимовляють «р'» з пом'якшенням у кінці слова — «Самарь».
Економіка
У місті працюють 124 промислових підприємства, серед яких найбільші:
ВАТ «Новомосковський трубний завод» (основний вид продукції — труби),
ПНВП «Полімер-Акація» є одним з найбільших виробників пінопласту в Україні.
Завод ПКФ «КУРС» з виробництва промислових ультразвукових лічильників газу.
ТОВ НВП «Дніпро-Контакт» (лакофарбовий завод)
колективне підприємство «Швейна фабрика ПАН» (швейні вироби),
ЗАТ «Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів».
За даними на 2009 рік, промисловими підприємствами міста реалізовано продукції на суму 1 452 млн грн.
Станом на 2021 рік доходи бюджету Новомосковської міської територіальної громади становлять у сумі 511 401 311 гривень.
Транспорт
Через Самар пролягає автошлях міжнародного значення М18 (Харків — Запоріжжя — Сімферополь — Ялта), яка є частиною європейського маршруту E105, а також автошлях М04, що є частиною європейського маршруту E50.
Місто також є великим залізничним вузлом, із залізничною станцією Самар-Дніпровський.
У 1910 році планувалося побудувати трамвайну лінію, яка б сполучила Катеринослав (Дніпро) з Новомосковськом. Проєкт так і не вдалось реалізувати бельгійським акціонерним товариством через Першу світову війну та буремні події.
27 квітня 2022 року районна влада демонтувала стелу «Новомосковський район».
Культура

Музична спадщина
«А Самара — річка не глибока» (історична козацька пісня)
І бурлаченків проводили, А теперь не проходять
Церковна архітектура
Більшість старовинних церков та соборів міста були знищені радянською владою у першій половині XX століття. Вцілів від «червоного варварства» тільки Троїцький собор та Свято-Миколаївський пустельний Самарський монастир.
Свято-Троїцький собор
Троїцький храм (пл. Соборна, 1) споруджено протягом 1772—1781 років народним майстром Якимом Погребняком із дерева без жодного залізного цвяха. Конструктивне вирішення споруди не має аналогів у світовій архітектурі. Це дев'ятизрубна дев'ятибанна церква, висота якої до ремонту сягала 44 метрів. Фахівці відносять цей храм до слобожансько-полтавського архітектурного стилю епохи «українського бароко». Утім, ця споруда вважається унікальною перлиною української дерев'яної архітектури. Сучасного вигляду Троїцький собор набув 1888 року в результаті перебудови за планом архітектора Харманського. Попри декларування, що перебудова здійснювалася «за старим зразком», Харманський вніс в архітектуру собору достатньо багато змін, не порахувавшись з задумами будівничих XVIII ст., які створювали певні оптичні ілюзії для кращого візуального сприйняття споруди.
Краса Троїцького собору надихнула багатьох митців, у тому числі і відомого українського письменника Олеся Гончара, який зробив його головним образом свого відомого твору «Собор».
Самарський монастир
Самарський монастир (Орлівщина, вул. Монастирська, 1) збудований спочатку, як Церква Святого Миколая у 1576 році козаками на острові серед обох рукавів Самари та згодом перетворена у 1602 році на монастир. Монастир підлягав безпосередньо Кошу Запорізької Січі та був місцем, де козаки зустрічали свою старість.
Православні
Свято-Троїцкий храм ПЦУ (вул. Паланкова, 32);
Храм Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ (ж/м Перевал; вул. Глодянська, 19);
Свято-Покровський храм (вул. Холодноярської бригади, 286);
Міжміське партнерство
Кам'янець-Подільський, Україна (4 жовтня 2022) — охоплює напрямки освіти, культури та спорту;
Більбао, Іспанія (з 9 листопада 2022) — охоплює напрямок модернізації міської системи водопостачання та водовідведення;
Бранденбург-на-Гафелі, Німеччина (з 28 лютого 2023) — охоплює напрямки культури та спорту;
Везель, Німеччина (з липня 2023) — охоплює різносторонні урбаністичні напрямки та гуманітарну допомогу;
Покровськ, Україна (з 3 квітня 2025) — охоплює напрямки освіти, культури, спорту та підтримку ВПО.
Кременець, Україна (з 9 серпня 2025) — охоплює різносторонні урбаністичні та культурні напрямки.
Заліщики, Україна (з 9 серпня 2025) — охоплює різносторонні урбаністичні та культурні напрямки.
Семполенський повіт, Польща (з 1 липня 2025) — охоплює напрямки місцевого самоврядування, освіти, культури, охорони здоров’я, захисту довкілля та спорту.
Відомі уродженці
Білий Максим Іванович — український футболіст.
Глущенко Микола Петрович — український художник та радянський розвідник.
Гребенюк Максим Олегович (1996—2015) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
Дорошенко Кирило Олександрович — український футболіст, півзахисник луганської «Зорі».
Дубовик Руслан Вікторович (1980—2014) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
Іллєнко Вадим Герасимович — кінооператор, кінорежисер, народний артист України (2000).
Коба Тамара Павлівна (* 1957) — українська радянська спортсменка-бігунка, майстер спорту СРСР міжнародного класу з легкої атлетики.
Коваль Степан Миколайович — український режисер, художник-мультиплікатор.
Колесников Семен Гаврилович — Герой Радянського Союзу.
Костріченко Олег Володимирович — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
Кушіль Олександр Дмитрович — старший сержант Збройних Сил України.
Лапшин Ярополк Леонідович — радянський і російський кінорежисер, сценарист.
Мітягін Олександр Петрович — молодший сержант Збройних Сил України, загинув у боях за Новоазовськ.
Ніколенко Валерій Васильович (* 1951) — український прозаїк, есеїст.
Таран-Жовнір Юрій Миколайович — академік НАН України, ректор.
Попова Наталія Сергіївна — радянський математик, автор ряду підручників і навчальних посібників (народилася в Самару).
Селіхов Роман Павлович (1976—2018) — старший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
Скляренко Оксана Сергіївна — українська легкоатлетка, учасниця Літніх олімпійських ігор 2008 року у Пекіні.
Віктор Скрипник — український футболіст і тренер.
Челяда Олександр Олександрович (1981—2014) — солдат Збройних Сил України, загинув у боях за Донецький аеропорт.
Четверіков Олександр Дмитрович (1992—2023) — молодший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Проживали
Бєдарьов Роман Георгійович (* 2003) — український веслувальник; майстер спорту України. Срібний призер чемпіонату Європи.
Потуданський Дарвін Каренович (1989—2020) — старший лейтенант поліції України.
Історичні постаті, пов'язані з містом
Олесь Гончар (1918—1995) — український письменник, прозаїк, літературний критик, політик, громадський діяч. Написав роман «Собор» під враженням Свято-Троїцького собору.
Тарах-Тарловський Кирило Миколайович (1709—1784) — український релігійний та громадський діяч, відомий під прізвиськом «Дикий піп», за його гроші була перебудована Микільська соборна церква у Самарському (Військовому) монастирі і можливо він вплинув на перебудову Свято-Троїцького собору у Самарчику-Новоселиці.
Феодосій Паляничка — міський поміщик, що створив перший у місті краєзнавчий музей.
Головатий Антін Андрійович (1744—1797) — козацький кошовий отаман, полковник Самарської паланки, за його керівництва Самар'ю був збудований Свято-Троїцький собор.
Петро Іванович Калнишевський (1690—1803) — визначний український державний, культурний та релігійний діяч, кошовий отаман Війська Запорозького Низового (1762, 1765—1775). Особисто бував у Самарчику під час сварок місцевого козацтва із жителями міста Богородичного сусіднього Старо-Самарського ретраншементу за окружні пасовища.
Дмитро Іванович Яворницький (1855—1940) — український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, музеєзнавець, автор понад 1500 наукових праць, один з перших, хто детально вивчив всю історію запорозького козацтва. Досліджував Троїцький собор у Самару, а також святиню запорозького козацтва, його «Новий Єрусалим» — Самарський Пустельно-Миколаївський монастир.
Левандовський Прокопій Степанович (1782—1849) — український маляр, музикант, створив понад 80 мелодій на вірші із псалтирі і молитов, світської музики. Був знаним, єдиним на все Присамар'я і середнє Подніпров'я визнаним богомазом, творчість котрого отримала благословення святійшого Синоду Російської імперії.
Див. також
Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Дніпропетровська область)
Джерела популярної інформації
О. Г. Бажан.. Новомосковськ [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 477. — ISBN 978-966-00-1061-1.
Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 480—498.
С. Краснобай.. Процес нобілітації запорозької старшини в Російській імперії: Василь Пшимич та Василь Чернявський.
Новомосковськ — Інформаційно-пізнавальний портал|Дніпропетровська область у складі УРСР [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 959 с.)
Історична та наукова література
«Памятная книжка [Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine.] Екатеринославской губернии на 1864г.». Архів.
Яворницький Д. І., Запоріжжя. [Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine.]… — Київ, 1991.
Скальковський А. О. Історія Нової Січі. [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] — Дніпропетровськ, 2006.
Старожитные уезды [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] Екатеринославской губернии Новомосковский и Павлоградский. Сборник статей Екатеринославского историч. общ-ва изучения края. Екатеринослав 1905г.
Боплан Г. Левассер де. Опис України… К.: Наукова думка, 1990.
В.Русов. Русские тракты [Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine.] XVI—XVIII веков". Записки Одесского общества истории и древности. Москва. Копии архивн. 2016г.
Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії [Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine.]. Феодосий (Макаревский) К., 1873г., Дніпропетровськ, Дніпрокнига, 2000
Атлас Екатеринославского наместничества, составленный из одной губернской генеральной карты и пятнадцати уездных с назначением каждого владения дач, к коим присоединены подробные изъяснения, и купно пятнадцати уездных, двух приписных и одного портового городов планы. Сочинён в городе Кременчуге в 1787 г // Джерела з іст. Південної України. Т10/ Описи Степової України … / Упор.: А. Бойко. — Запоріжжя, 2009.
Семен Мышецкий 1847. История о козаках запорожских [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.], как оные из древних лет зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся. Собрание. Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете (ЧОИДР). М., 1847. № 6. МОСКВА. Въ Университетской Типографіи. 1847. Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua) 22.V.2002 (останні правки 7.VII.2005).
Література
М. Ф. Карпенко, Д. С. Шелест. Новомоско́вськ // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969: 959 с. — С. 480-498
Посилання
Информационный портал Новомосковска [Архівовано 16 березня 2022 у Wayback Machine.] (рос.)
Не Новомосковськ, а Самар // Історична правда
Kaynak: Wikipedia – Самар (місто) · CC BY-SA 4.0
History

A city with the name Samar (now known as Old Samar) has existed from the end of the 17th century. The Cossacks abandoned the town in 1688 when Russia built the Bohorodytska Fortress in the city. Soon after, the former inhabitants of the Old Samar founded another settlement named Samar upstream the Samara River. In 18th-century documents, the city is also named Samarchyk, Novoselytsia or Palanka. The town was the administrative center of the Samara Palanka (province) of the Zaporozhian Cossacks.
In 1777, a town named Yekaterinoslav, meaning "the glory of Catherine" (after Russian empress Catherine II), was built on the location. The site was badly chosen – spring waters transformed the city into a bog. The surviving settlement was in 1794 renamed to Novomoskovsk. The city name Yekaterinoslav was given to current Dnipro.
The city is famous for the Holy Trinity Cathedral, built in 1778 by Yakym Pohrybniak from wood without any nails. A novel dedicated to the cathedral by Ukrainian writer Oles Honchar became a classic of 20th-century Ukrainian literature.
In 1917 the Ukrainian People's Republic tried to rename Novomoskovsk to Samar. During the Ukrainian War of Independence, from 1917 to 1920, it passed between various factions. Afterwards it was administratively part of the Katerynoslav Governorate of Ukraine.
Until 18 July 2020, Novomoskovsk was incorporated as a city of oblast significance and served as the administrative center of Novomoskovsk Raion though it did not belong to the raion. In July 2020, as part of the administrative reform of Ukraine, which reduced the number of raions of Dnipropetrovsk Oblast to seven, the city of Novomoskovsk was merged into Novomoskovsk Raion.
Following the Russian invasion of Ukraine in 2022, the city council voted in January 2024 to rename Novomoskovsk to Nova Samar (Нова Самарь). On 19 September 2024, the Supreme Council of Ukraine voted to rename Novomoskovsk to Samar.
Demographics
In 2001, Samar (at the time Novomoskovsk) had a population of 71,860 people. In terms of ethnicity, Ukrainians constitute a large majority, accounting for over 80% of the population. The second-largest group are people with an ethnic Russian background (13%), while the remaining population consists of Belarusians, Germans, Armenians, people of Turkic origin, Jews and Romani people. The exact ethnic composition was as follows:
Kaynak: Wikipedia – Samar, Ukraine · CC BY-SA 4.0
