Overview
Слов'я́нськ (МФА: [sɫɔˈʋjanʲsʲk] ; до 1704 року — Соляний , з 1704 до 1784 — Тор, з 1784 — Слов'янськ — місто та курорт в Україні, адміністративний центр Слов'янської міської громади Краматорського району Донецької області. Входить до Краматорсько-Костянтинівської агломерації. Станом на 1 січня 2022 року населення міста — 105 141 мешканців.
Interested in working with us in the future?
Follow to see new jobs and posts in your feed.
No news yet.
About
Слов'я́нськ (МФА: [sɫɔˈʋjanʲsʲk] ; до 1704 року — Соляний , з 1704 до 1784 — Тор, з 1784 — Слов'янськ — місто та курорт в Україні, адміністративний центр Слов'янської міської громади Краматорського району Донецької області. Входить до Краматорсько-Костянтинівської агломерації. Станом на 1 січня 2022 року населення міста — 105 141 мешканців.
Kaynak: Wikipedia · CC BY-SA 4.0
Назва
В архівних документах XVII століття, що стосуються періоду до 1676 року, територія майбутнього міста Слов'янська згадується як місцевість, прилегла до річки Тор і Торських солоних озер, до яких з'їжджалися численні обози солеварів. Ілюстрацією цього служать, зокрема, дві наведені нижче цитати.
Однією з них є уривок із доповіді бєлгородського воєводи Григорія Тюфякіна від 1622 року про допит вільного чоловіка Матюшки Сидорова:
«Матюшка Сидоров в расспросе сказал, что он жилец белгородский, а жил де в Белгороде, а пошел из Белгорода на Тор, солеварил в РКѲ [1621] году».
Друга цитата взята з доповіді валуйських станичників на чолі з отаманом Сидоркою Забабуріним яблоновському воєводі Григорію Куракіну у 1653 році:
Після заснування у 1676 році міста поблизу Торських озер воно отримало назву Соляне (Солоне). Нижче наводиться цитата з опису міста Соляного в переписній книзі 1683 року.
«Город Соленой построен в прошлом во РПД [1676] году на Торских озерах. Губного старосты, городовых прикащиков, осадного и стрелецкого и казачья голов, сотников стрелецких, приказные избы, подьячих и площадных дьячков, дворян и детей боярских, отставных же детей боярских, городовые службы, станичников, стрельцов, казаков, драгунов, пушкарей, воротников, затинщиков, козенных кузнецов, плотников, посацких людей, розсыльщиков, ямщиков, дворников нет».
Вперше в архівних документах місто Соляне було названо Тором у 1704 році, що засвідчується, зокрема, Грамотою Петра I того ж року:
«В прошлых де годах до 184 [1676] году за Белгородскою чертою за рекою Северским Донцом на крымской стороне у соляных пяти озер соль варивали приезжие всяких чинов люди руские и черкасы наездом и стаивали у того прмыслу обозами. И в том же во 184 [1676] году у тех соляных озер для опасения от неприятельских людей построен соляной городок Тор и призваны на житие черкасы».
Географія
Місто Слов'янськ розташоване на півночі Донецької області, в долині річки Казенний Торець. Історично розташовується на території Слобожанщини.Загальна площа Слов'янська — 60,8 км². Тут містяться унікальні солоні озера карстового походження. Вони розділені між собою невеликими піщаними валами близько 150—200 м завширшки. Озера мають цілющі властивості і є основою санаторно-курортної індустрії міста. Найбільші — озеро Сліпне площею 0,29 км² і завглибшки до 2,2 м, озеро Ропне площею 0,22 км² і завглибшки до 7,5—8 м і Вейсове площею 0,16 км² і завглибшки до 19 м. З 1975 року ці озера перебувають під охороною як гідрологічні природні пам'ятки загальнодержавного значення. Є також кілька інших озер менших розмірів і глибини (Майданне, Гаряче, Червлене, Червоне). Температура води влітку досягає +22 … +24 °C. Ропа соляних озер збагачена сульфатами і має хлоридно-натрієвий склад. На дні озер лежать поклади мулових грязей, переважно сульфідних.
Посеред житлового масиву Залізничний розташовані два великих прісноводних озера — Лиман 1 (15,5 га) та Лиман 2 (14,8 га).
Відстань до Донецька: автошляхами — 119 км, залізницею — 110 км. Відстань до Києва: автошляхами — 772 км, залізницею — 632 км.
Історія

Заснування міста
До заснування міста Соляного у 1676 році було здійснено кілька спроб закласти поселення на території Торських озер, що зафіксовано у «Хронології основних подій, пов'язаних з історією Слов'янська у XVI—XVII століттях».
15 квітня 1648 року царем Олексієм Михайловичем було підписано указ про будівництво міста на Торських озерах. Проте вже 30 квітня того ж року цей указ було скасовано:
2 квітня 1663 року було видано другий указ царя Олексія Михайловича щодо спорудження міста на Торських озерах. Згідно з указом, воєводі Григорію Ромодановському наказувалося:
У 1663 році Григорій Ромодановський доповів цареві про неможливість виконання цього розпорядження, оскільки
26 травня 1666 року відбулася третя, також невдала, спроба заснування міста. Білгородському воєводі Борису Рєпніну було доручено «на Тору на соленых озерах где, пристойно, город и всякие крепости делать по своему разсмотрению, чтоб впредь от татарских приходов в том месте всяким людям быть бесстрашно». Однак воєвода Борис Рєпнін повідомив царя про невиконання указу, зазначивши:
У 1676 році, за розпорядженням воєводи князя Григорія Ромодановського, на Торські озера було направлено загін під командуванням Родіона Маслова з метою заснування нового міста Соляного. Поставлене перед Родіоном Масловим завдання мало важливе стратегічне значення і полягало у спорудженні фортифікаційного укріплення, призначеного не лише для захисту державних солеварень, а й для створення оборонного бар'єру на шляху руйнівних набігів кочових племен. З огляду на його роль у започаткуванні міського будівництва Родіона Маслова обгрунтовано вважають первобудівником Слов'янська. Розпочавши зведення міста у 1676 році, вже до 1677 року основні будівельні роботи було переважно завершено, після чого Родіон Маслов передав місто під управління воєводи Богдана Протасова.
Населення
У 1683 році у місті було 199 господарств козаків на чолі з отаманом Тимофієм Навроцьким та 31 господарство вихідців з Московщини (РДАДА, ф.210, оп.6д, д.121).
2001 року Слов'янськ налічував 122 575 жителів, а з територіями, підлеглими міськраді (міста Святогірськ та Миколаївка)— 142 873 жителі.
Під час повномасштабної російсько-української війни населення Слов'янська почало різко скорочуватися через часті артилерійські обстріли та загрозу окупації. Евакуація почалась ще в березні 2022 року. З міста тоді виїхали понад 80 % населення і від довоєнних 105 тисяч залишилилось не більше, ніж 20 000 людей. Восени містяни почали повертатись і кількість цивільного населення в Слов'янську збільшилась вдвічі порівняно з весною-літом 2022 року — 40 тисяч осіб. Станом на 2024 рік в місті знаходиться приблизно 50 тисяч цивільних. Це близько половини від довоєнного населення.[джерело?]
Відсоток українського населення в місті згідно з переписами населення в СРСР:
Національний склад
Національний склад населення за даними перепису 2001 року:
Мова
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року:
За даними перепису 2001 року 42,61 % населення міста вказали українську мову рідною, 55,68 % — російську, 1,71 % — інші мови.
Адміністративний поділ

24 грудня 2016 року, рішенням Слов'янської міської ради № 37-XIX-7, місто поділено на 15 мікрорайонів (ділянок місцевого самоврядування). За кожним мікрорайоном закріплений відповідний комітет.
Перелік ділянок місцевого самоврядування міста
Мікрорайон Семенівка та Високо-Іванівка;
З утворенням Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації 26 травня 2021 року, діяльність комітетів мікрорайонів тимчасово припинена.
Житлові райони
Неофіційно Слов'янськ складається з таких житлових районів: БЗС, Будмаш, Варшава, Високо-Іванівка, Голубівка, Залізничний, Лимани, Лісний, Мандричине, Маньки, Масложир, Мимівка, Молодіжка, Монголія, Північний, Семенівка, Словважмаш, Словкурорт, Собачівка, Сонячний, Сулимівка, Східний, Хімік, Центр, Цілинний, Цегляний, ЦНІЛ, Черевківка, Щемилівка.
Економіка

Місто Слов'янськ було одним із найбільших промислових центрів регіону. У ньому працювало 34 промислових підприємства. Чільна роль в економіці міста належала підприємствам машинобудівної галузі. У Слов'янську працювали найважливіші промислові підприємства: завод важкого машинобудування («Словважмаш», основна продукція — коксохімічне та прокатно-опоряджувальне устаткування), содовий комбінат (1972 — 18 виробничих цехів), олійнотовщевий комбінат (з 1954 року; у 1970 році вироблено у тисячах тонн: 101,6 олії, 84,6 шроту, 16,6 саломасу, 31,9 мила, 0,5 гліцерину); інші: хлібо- та м'ясний комбінати, заводи: ізоляторний, «Коксохіммаш», солеварний, «Будмаш», фабрика олівців, завод кислототривкої кераміки тощо; поблизу міста Слов'янська ТЕС.
Транспорт

У Слов'янську розташована вузлова вантажно-пасажирська залізнична станція Лиманської дирекції Донецької залізниці на розгалуженні ліній Лозова — Краматорськ та Слов'янськ — Лиман. Допоміжна гілка сполучає зі станцією Слов'янськ-Вітка. Містом курсують 6 маршрутів тролейбусів і 31 маршрут автобусів.
Околицею міста пролягає автошлях М03E40. У Слов'янську починається автомобільний шлях національного значення Н20, що проходить через Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку, Донецьк, Волноваху та закінчується у місті Маріуполь, загальна довжина автошляху становить — 190,4 км.
Охорона здоров'я
Система охорони здоров'я нараховує 23 лікувально-профілактичні заклади, особливе місце в ній займає Слов'янський курорт. На курорті діють 4 санаторії:
Наука та освіта
У місті діють шість державних навчальних закладів, зокрема:
Донбаський державний педагогічний університет (до 2002 р. — Слов'янський державний педагогічний інститут), IV рівня акредитації
Слов'янський навчально-науковий інститут Національного університету Державної фіскальної служби України
Слов'янський коледж національного авіаційного університету (раніше — Слов'янське авіаційно-технічне училище цивільної авіації)
Донбаський аграрний фаховий коледж СНУ ім. В.Даля (раніше — Слов'янський технікум Луганського національного аграрного університету)
Слов'янський фаховий коледж транспортної інфраструктури (раніше — Слов'янський технікум залізничного транспорту)
Слов'янський енергобудівний фаховий коледж (раніше — Слов'янський енергобудівний технікум
Слов'янський фаховий коледж індустії та фармації. (раніше — Слов'янський хіміко-механічний технікум)
1996 року, на базі Слов'янського державного педагогічного інституту (СДПІ), відкрився педагогічний ліцей. Впродовж 1927—1941 років діяв Слов'янський аероклуб, півтора десятка випускників якого згодом стали Героями Радянського Союзу. У місті 25 загальноосвітніх шкіл, 1 вечірня школа, 2 школи для дітей з порушенням психічного та фізичного розвитку, 5 приватних навчальних закладів, ліцей, 23 дошкільних заклади.
Українська інженерно-педагогічна академія (у минулому загально-технічний факультет Українського заочного політехнічного інституту). Денна та заочна форма навчання. Наукові дослідження проводять Інститут «Кераммаш», НДІ високих напруг, НДІ металургійної промисловості.
Культура

У Слов'янську є краєзнавчий музей, 2 картинні галереї, одній з яких надано ім'я місцевого уродженця художника П. Кончаловського, 7 православних храмів, дві протестантські церкви та костел.
У 2009 році відкрито пам'ятник жертвам Голодомору 1932—1933 років.
Релігія
На території Слов'янська діють 29 зареєстрованих релігійних громад: 9 громад Української православної церкви Горлівської єпархії, 2 громади мусульман, 1 громада Української греко-католицької церкви, 1 громада Римо-Католицької церкви, 1 громада юдеїв, 1 громада Адвентистів сьомого дня, 1 громада Свідків Єгови, 1 християнська місія милосердя «Ковчег», 5 громад християн віри Євангельської, 3 громади Євангельських християн-баптистів.
Спорт
1999 року створено футбольний клуб «Словхліб». Восени 2011 року клуб подавав до ПФЛ України заявку на проходження процедури атестування, щоб отримати можливість участі у другій лізі чемпіонату України з футболу сезону 2012—2013 років.
2018 року в місті з'явився футбольний клуб «Тор», в 2019 році офіційно клуб був зареєстрований. Назва клуба іде з історії, до 22 січня 1784 року місто мало назву Тор.
Клуб бере активну участь у вихованні юних спортсменів. Є учасником чемпіонату Донецької області.
14 червня 2021 року, бронзові призери Всеукраїнського турніру серед юнаків 2010/2012 року с. Сергіївка, Одеська область.
21 грудня 2021 року, бронзові призери Всеукраїнського турніру серед юнаків 2011/2012 року, місто Київ.
Засновник Савченко Владислав Віталійович
ЗМІ
У місті знаходиться студія радіостанція «М» інформаційно-розважального напрямку (на частотах FM 87,5 та на 99 МГц), яка мовить також на сусідні міста.
Архітектура
Забудови центра
Активно місто почало розбудовуватися за межі Торської фортеці наприкінці XVIII століття. На першому міському плані 1776 року (до цього існували лише картосхеми фортеці Тор) вже було позначено декілька безіменних вулиць. Вже через пів століття у Слов'янську було 15 вулиць та провулків, 2 площі, 3 дерев'яних мости та 976 дерев'яних будинків.
Формуванню планувальної структури сприяли основні напрямки доріг, вздовж яких велася забудова: по вулиці Ковальській та навколо площі Старо-Базарної.
У 1830-х роках Слов'янськ починає активно розбудовуватися на захід та південь. Після будівництва Троїцького собору у 1841 році, центр міста переноситься від солоних озер на вулицю Миколаївську та Соборну площу, навколо якої аж до 1912 року утворюється новий район. У середині ХІХ століття виникає район Варшава. Типовою для міста є садова одноповерхова забудова, хоча у центрі з'являлися й двоповерхові маєтки.
У 1912 році завершилося будівництво будинку купецьких зібрань. У цьому ж році «Історичний вісник» пише про Слов'янськ:«…Дві-три примітивно вимощені вулиці в центрі міста, декілька великих кам'яних будинків на головній вулиці Харківській і сумісних з нею, але два кроки від центру — те саме село з невигадливими мазанками, без тротуарів, без бруківки, без освітлення, з непросвітним пилом на вулицях у суху погоду та непролазним брудом під час дощів. Харківська вулиця впирається в обширну Соборну площу, на якій височіє досить скромних розмірів собор. Площа окраймлена з обох боків довгими рядами кам'яних споруд — це гостинний двір».
Архітектура Старого Міста
Історична архітектура Слов'янська значно постраждала під час боїв за місто у Другій світовій війні. Під час відступу військ Вермахту у вересні 1943 року, німці використали тактику випаленої землі, тому червоноармійці зайшли у зруйноване спустошене місто. Зокрема, було зруйновано лікувальні заклади Слов'янського курорту, Курзал, тому на території оздоровниці зараз немає історичної забудови. Центральна ж частина більше постраждала під час бомбардувань.
Міста-побратими
Першим містом-побратимом Слов'янська став Трускавець. 6 вересня 2008 року (на День міста Слов'янськ) тодішні міські голови — Валентин Рибачук та Леонід Грицак підписали Договір про співпрацю з метою обміну досвідом у галузі культури, освіти, економіки, спорту та туризму.
9 грудня 2014 року відбулося урочисте підписання Договору про спільну діяльність і співпрацю між містами Слов'янськ та Коростень.
14 липня 2015 року у Слов'янську було підписано Угоду про співпрацю з містом Самбір. Таким чином, Самбір і Слов'янськ стали містами-побратимами.
8 грудня 2017 року було укладено чотирьохсторонню угоду про співпрацю між містами Слов'янськ, Сколе, Глибока та Богуслав.
Вшанування пам'яті
3 грудня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2020 році» в якій зазначається, урочисто відзначити на державному рівні у 2020 році «375 років з часу заснування міста Слов'янська (1645)»
Особистості
За даними УНІАН станом на липень 2017 року, у боях за Слов'янськ загинуло 70 українських військовиків.
Відомі мешканці Слов'янська
Михайло Миколайович Петренко (1817—1862) — український поет-романтик, автор віршів «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…», «Взяв би я бандуру…», «Ходить хвиля по Осколу…», які стали народними піснями.
Александров Ігор Олександрович (1956—2001) — український тележурналіст, телеведучий, головний редактор, телевізійний менеджер з селища Мирне Слов'янського району Донецької області.
Аметистов Афанасій Іванович — під'єсаул лейб-гвардії Отаманського полку, музикант.
Будзе Микола Іванович (1900 — ? після 1925) — хорунжий Дієвої Армії УНР.
Атаназій Гонта (Бітюков Опанас Полікарпович) — підполковник Армії УНР.
Бабешко Олексій Анатолійович — український історик і статистик футболу.
Биков Леонід Федорович — український актор, режисер і сценарист, заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974).
Богатиков Юрій Йосипович — український і російський співак, баритон.
Бойцов Олег Леонідович (1979—2019) — старшина Державної служби України з надзвичайних ситуацій, учасник російсько-української війни.
Болдирів Олександр Іванович — підполковник Армії УНР, воїн 14-ї дивізії «Галичина».
Брехов Костянтин Іванович — радянський державний діяч.
Булгаков Віктор Володимирович — вчений-гігієніст, український науковець в галузі медичної екології, гігієни, соціальної медицини, доктор медичних наук.
Гінзбург Олександр Маркович — український радянський архітектор, інженер, педагог та вчений єврейського походження.
Грішин Ігор Іванович (1975—2014) — льотчик, загинув при виконанні бойових обов'язків, під час АТО.
Гросберг-Наконечна Ольга Северинівна — підпільниця ОУН, лицар Срібного Хреста Заслуги УПА.
Гуревич Розалія Борисівна (1905—1971) — українська бібліографка та бібліотекознавиця.
Діденко Зинаїда Захарівна — радянська та російська оперна співачка, педагогиня.
Пам'ятки
22 серпня 2016 року поблизу Слов'янська Предстоятель місцевого храму УАПЦ, архімандрит Сава (Фризюк) освятив два пам'ятні знаки, встановлені за сприяння Львівської обласної ради на місцях загибелі двох екіпажів військових вертольотів 16-ї окремої бригади армійської авіації. Саме тут 2 травня 2014 року російські бойовики збили два гвинтокрили, де загинуло п'ять пілотів бригади армійської авіації України, що базується у Бродах на Львівщині.
Див. також
День звільнення Слов'янська від проросійських терористів
Посилання
Довідники
Архипова С. І. СЛОВ'ЯНСЬК, місто Донецької обл. // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2025. — ISBN 966-00-0632-2.
Слов'янськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
Публіцистика
Мартиненко М. Відвідини сходу України // «Свобода», ч. 234, 9 грудня 1993, с. 4
Горобець О. Як я здобував папаху нардепа в Слов'янську… // Gazeta.ua, 23 квітня 2014
Відео
Славянск против добычи сланцевого газа. 24.02.2013
Джерела
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Пірко В. О. Найдавніші міста Донеччини // Схід. — 2004. — вересень.
Література
Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
Литвиновська М., Пірко В. Соляні промисли Донеччини в XVII—XVIII ст. — Донецьк, 2005. — 136 с.
Гулько І. Л. Соляний–Тор–Слов'янськ. Матеріали для вивчення історії міста. — К. Майстер книг. 2019. — 496с. ISBN 978-617-7652-28-0.
Гулько І. Л. Соляний–Тор–Слов'янськ. Матеріали про дату заснування міста. — К. Майстер книг. 2023. — 256с. ISBN 978-617-7652-84-6.
Kaynak: Wikipedia – Слов'янськ · CC BY-SA 4.0
History

Prehistory
People lived in the territory of modern-day Sloviansk and its surrounding suburbs as early as the 4th millennium BC, as confirmed by a Neolithic settlement that was excavated. Two settlements and several burial mounds dating back to the Bronze Age – 2nd millennium BC have also been discovered. The following archaeological sites date back to later periods: three Sarmatian burials (2nd century BC – 1st century AD), a catacomb burial ground of the Saltov culture (8th century – 10th century), and nomadic burials of the 9th – 13th centuries.
Foundation and early history
Salt was mined at the Tor salt lakes by seasonal traders as early as the late 16th century. At that time, this territory belonged to the Wild Field. The history of Sloviansk dates back to 1645 when Russian Tsar Alexei Romanov founded a border fortress named Tor against the Crimean attacks and slave raids on the southern suburbs of modern Ukraine and Russia. The new Mayatsky Fortress, which laid the foundation for the future city, began construction in 1645 near Lake Mayatskoye. The fort was built as a full-fledged border fortification. The first wooden Orthodox church in honor of Nikolai the Wonderworker was also laid at that time. Three years later, in 1648, the church was burned down during another Crimean Tatar raid.
Tor Fortress
In 1663, the first attempts to build a city on Tor were made. Plans were drawn up. However, due to the lack of good drinking water and the long distance to the forest, this project was never realized. In 1664, the first salt plant for the extraction of salt was built, and workers began to settle in the area. Saltworks and barns were built, and workers' housing—kurens and dugouts—appeared. The construction of the factory facilitated an influx of settlers, primarily Ukrainians fleeing the Ruin from the western territories. During the salt production season, up to 5,000–10,000 people could be present. A permanent population began to form. It was also then that the name "Tor" was first used to refer to the settlement, after the nearby river. In 1676, by decree of Tsar Alexei Mikhailovich, a fortress named Tor was built at the confluence of the Kazennyi Torets and Sukhyy Torets River, where they form the Torets River, a tributary of Donets River. Shortly thereafter, the town of Tor grew up next to the fortress. This year is considered by some researchers to be the official birth year of the future city of Slavyansk. By the beginning of 1677, 245 families already lived there.
Geography

The total area of the city is 60.8 km². Karachun Mountains are the highest point of Sloviansk, situated to the south of the city. A television and radio broadcasting center with a 222-meter-tall mast was built on Karachun Mountain between 1976 and 1979. Distance to Donetsk: 119 km by road, 110 km by rail. Distance to Kyiv: 664 km by road, 632 km by rail.
Slavyansk is home to the unique Torskie Salt Lakes. The largest ones are Lake Repnoye (Ripnoye, Ropnoye, Rapnoye) with an area of 0.32 km² and a depth of 6.5–8 m, Lake Slepnoye (Solonoe) with an area of 0.30 km² and an average depth of 2.2 m, Lake Veysovoye (Krivoe) with an area of 0.16 km² and an average depth of 1.7 m (in some places there are sinkholes of 16–19 m), Lake Goryachee (Slovyansk) with an area of 0.074 km² and an average depth of 2.5 m, Lake Levadnoye (Maidannoye, Staromaidannoye) with an area of 0.062 km² and a depth of up to 1.5 m, Lake Chervone (Krasnoye) with an area of 0.016 km² and a depth of up to 1.5 m.
Climate
The climate in Sloviansk is a mild to warm summer subtype (Köppen: Dfb) of the humid continental climate.
Economy
Before the war in 2014, Sloviansk was an important industrial and health resort center, providing spa treatments and mud baths using mud from the bottom of salt lakes located nearby, and attracting tourists from across Ukraine and beyond. After sustaining damage in 2014, some of the city's resort facilities were repaired, and operated until active war broke out in Sloviansk again in 2022. As of 2023, none of Sloviansk's spa resorts or tourist facilities are in operation.
The city's main industry is mechanical engineering. The following are located in Sloviansk:
The Slavyansk Heavy Machinery Plant (Slavtyazhmash). It closed in 2016.
The Construction Machinery Plant (Betonmash)
Slavyansk Plant of High-Voltage Insulators
Education

Institute of Scientific, Pedagogical and Industrial Infrastructure
Slavic College of the Luhansk National Agrarian University
Sloviansk College of the National Aviation University
Sloviansk Professional Mechanical Engineering Lyceum
Sloviansk Technical College of Railway Transport
Transport

Sloviansk is a nexus of a number of railways and roads. The city is served by three railway passenger stations: Slovianskyi Resort (in the northeast), 'Mashchormet' (at the junction), and 'Sloviansk' (the main station, west of the junction, on the southwest side of the city). Three railway lines leave the city in directions of Lozova, Lyman and Kramatorsk. The local population is served by a trolleybus network consisting of two permanent routes and one summer route. Marshrutkas are widely used.
The Kharkiv — Rostov-on-Don highway (M03) runs along the outskirts of the city. In early 2015, Ukraine lost control of the section of this from Debaltsevo on, then in early 2023 Ukraine lost control of the section from Soledar to Debaltsevo. H20 leaves from the city toward Mariupol, via Kramatorsk, Kostiantynivka, Donetsk, and Volnovakha. Ukraine lost control of part of this highway, around Donetsk, in 2014. The first part of 2022 saw fierce fighting on or around the highway, and by summer of 2022, Ukraine had lost control of the H20 highway, from around Donetsk onto Mariupol.
Religious organizations

Cathedral of New Martyrs and Confessors of the Russian Orthodox Church
Church of Jesus Christ of the Protestant Church of Ukraine
Attractions

Betonmash CJSC Culture and Technology Center
Slavic Culture Center of Slavtyazhmash OJSC
Culture
The literary style Svetopys (Ukrainian: Світопись) was created by an author born in Sloviansk. The style originated in Onufriivka and was further shaped during the author's early years in Kamianske. It is described as "a way of writing that listens before it speaks".
Kaynak: Wikipedia – Sloviansk · CC BY-SA 4.0
